Leopold von von Sacher-Masoch - Мандрівні комедіанти

Професор аж вибалушив очі.

– А який у них характер? – поцікавилася панночка Лола, зблиснувши своїми маленькими, білими, мов у мишки, зубками.

– Їхньою головною рисою характеру я вважаю гордість, – після довгих роздумів мовив капелан. – Сторонні люди звертаються до них на ти або на ви, самі ж про себе вони кажуть, як монархи, тільки ми. Гуцульська гостинність не має собі рівні на землі, в кожному гуцульському обійсті є особлива кімната для гостей. Вони завжди веселі, навіть у найбільшій біді не впадають у розпач. «Не печалуйся, а берись до роботи!» – ось їхнє життєве кредо. Вони відважні до безумства й щирі, не буває серед них боягузів чи мерзотників. Задля того, хто чинив їм добро чи просто був прихильним, ладні пожертвувати життям. Але хай начуваються ті, хто скривдив їх, у помсті вони безжальні.

– О! Тут би я жила! – солодкою флейтою забринів голосок пані Лодойської. – Серед цієї неторканої природи, серед цього благородного, простого, з первісними звичаями народу.

– О, що стосується первісности звичаїв… – зненацька вихопився хірург, але відразу вкусив себе за язик, прикурив сигару й самовпевнено всміхнувся, мовби хотів тим усміхом сказати: «Ми тут, у горах, також знаємо, що таке сигари».

– Повернімося до нашого питання, – знов узяв слово капелан. – Гуцулам властива також національна гордість, хоч це й рідко трапляється в середовищі неосвічених людей, вони пишаються своїм найменням «гуцули».

– Що ж воно означає? – нетерпляче перервала оповідача панна Лодойська.

– Дехто виводить його походження від валаського «гуц», тобто «сильний». Отож «гуцул» означає «сильний», – пояснив капелан, статечно покашлюючи. – Інші вважають, що в пору татарських набігів на рівнинні простори України, коли татари брали людей у ясир і гнали їх, немов худобу, в неволю, гуцули втекли на своїх чорних конях у гори. Це видається мені правдоподібним, бо в деяких таємничих гуцульських звичаях пробивається глибока туга за первісною батьківщиною, далекими високими скелями та безкраїм морем, а знаходить вона своє вираження в піснях та загадкових словах.

– То де ж би мала розташовуватись ота первісна батьківщина? – збуджено доскіпувався професор.

– Не деінде, – прорік капелан урочисто, – як на Кавказі. Вчений, мандрівник, професор Коленаті, побачив у мешканців того краю не тільки таку саму будову тіла, схоже домашнє начиння та звичаї, таких самих споріднених з арабською расою коней, але знайшов ще й схожі з гуцульськими оригінальні зразки вишивок на вбранні [1] Одна гуцульська легенда вказує на відомий дикістю народ Кавказу. Мимоволі виникають асоціації з родом асів у міфології скандинавських країн та північно-німецьким Асом – могутнім чоловіком. . Впадає в очі те, що більшість русинів, як і їхні найближчі родичі германці, мають світле волосся, тим часом серед гуцулів зрідка стрінеш інший колір волосся, окрім чорного, тому-то в народних забобонах летавиці [2] Летавиця – карпатська вампіриця, яка прилітає на землю у вигляді летючої зірки. завжди золотоволосі. Зваживши на це, можемо дійти висновку, що гуцули під час великого переселення народів, перед в якому вели слов’яни, дуже рано дісталися наших гір. І тоді, як германці, що наступали їм на п’яти, а згодом гуни, татари, угри, монголи та турки розкололи племена їхніх братів, розділили, розпорошили по світу й змішали з іншими народами, гуцули зберегли свій первісно слов’янський, або, якщо хочете, кавказький характер. Можна також припустити, що вже в час заснування Коломиї римлянами вони жили осідло там, де живуть і тепер, надто багато чітких і виразних споминів збереглися в народній пам’яті з тих часів. Вони ще й понині називають себе воїнами-легінями, що походить від римського слова «легіонер», а «Здоров був, легеню!» – їхнє улюблене звертання. Вони лаються іменем Плутона і закликають на допомогу «мужнього лицаря Марса». Одна гора біля Кутів зветься горою Овідія [3] Овид. – Прим. перекл . , а озеро поблизу також має ту саму назву. Цілком можливо, що за час свого заслання на узбережжі Чорного моря великий римський поет побував і на слов’янській коломийській землі, бо про перебування тут римлян свідчать численні знахідки римських каменів та монет, оздоблених зображеннями голів римських цезарів.