Array Колектив авторів - Антологія української готичної прози. Том 1

Ми так зробили і дивимося, а в шклянці як мініятурка жінки, якби в оболонці. За минутку щезла.

Ми не могли опам’ятатися від подиву. Я довго не міг заснути, аж над ранком.

Нарисований образ св. Єлени я собі взяв на пам’ятку і був би у мене довго, аж при пожарі в Коростні десь затратився враз з кількома рукописями духів.

Як із сего опису видно, у нас на Руси дійсно були спиритисти і хто знає, до яких би то результатів дійшов був спиритизм у нас, якби головні діячі на тім поли були людьми мирськими. Ту, видно був засновок до зовсім нової секти. Деінде духи поселяються в живу особу або беруть дещо тіла в живої якої особи, а в домі Трещаковського являлись вони в шклянці від води, і навіть без тіла були видні очима людськими. А вже найцікавіша поява тота, що духи грали на фортеп’яні «Іже Херувими» і лишили Трещаковському свої рукописи!..

Хто ж властиво був ту обманений: чи Трещаковський, чи о. Наумович, чи вони оба? Нам годі відповідати, бо справа, як кожен признає, єсть надто дразлива і делікатна.

Макортет – макітра.

Згідно тодішньої преси, епідемія холери на Волині лютувала також у 1848 р.

Трембецький Станіслав (1739–1812) – придворний поет останнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа Понятовського. Писав байки, сатири, оди, поеми, панегірики. Автор поеми «Софіївка».

Залеський Юзеф Богдан (1802–1886) – польськомовний поет-романтик, для якого Україна і її люд стали предметом любові і ностальгії.

Мальчевський Антін (1793–1826) – польськомовний поет-романтик. Походив з Волині. Автор поеми «Марія. Українська повість».

Гощинський Северин (1801–1876) – польськомовний поет-романтик. Родом з України. Найвидатніший його твір – поема «Канівський замок», в якій описані часи гайдамаччини.

Падура Томаш (1801–1871) – польськомовний та українськомовний поет. Вивчав і використовував у своїй творчості український фольклор.

Пйотровський Константин – польськомовний поет і перекладач. Автор виданого в 1836 р. у Бердичеві збірника віршів.

У 1820 р. царський уряд заборонив діяльність єзуїтів у Росії.

Фактор – посередник, від лат. factor – той, хто виконує.

Теокріт (кінець ІV ст. – перша пол. ІІІ ст. до н. е.) – старогрецький поет, заснував жанр ідилії. Окремі його твори переклав поет Симон Шимонович (1558–1629) – польсько-український поет-гуманіст, який мешкав у Львові.

Геснер Соломон (1730–1788) – швейцарський поет і художник‚ автор збірників «Ідилії» в прозі (1756) і «Вірші» (1762).

Нікітрон – один з восьми злих духів, імена яких: Ярон‚ Ірон‚ Кітрон‚ Нікітрон, Фарон, Фаразон‚ Лідон, Столідон.

Галчинець – село неподалік Бердичева.

Балабайка – інструмент з чотирма струнами, формою подібний до торбана.

Хорт – «Народ український має велику симпатію до полювання з хортами. Рідко можна побачити діда, який у себе не тримає хорта». (Примітка автора.)

Богдан Ружинський – гетьман козацький, прозваний у народі «лицарем у чорному оксамиті» через своє жалобне вбрання, яке постійно носив у пам’ять про сестру й матір, полонених татарами.

Коденька – «річечка, що пливе через Галчинець». (Примітка автора.)

Чапля на блакитному полі – герб родини Топчевських.

Рушили в поле – давній вираз, тотожний «рушити до бою».

Солотвин – «село за півмилі від Галчинця». (Примітка автора.)

Царина – «рівчак, що відмежовує лани один від одного або від дороги чи сіножаті. Сільська громада повинна була завше стежити за тим, щоб такі рівчаки не заростали й не осипалися». ( Примітка автора.)

Журбинці – село поблизу Галчинця.

Сукуриха – «Та легенда настільки вкоренилася у народній вірі, що всі галчинецькі мешканці переконані були в тому, що їх ніколи жодна зараза не сягне. Цікаво, навіть, коли в 1830 році холера ґрасувала по всім околі, у Галчинцях не вмерла жодна особа. Воістину – віра творить чудеса». (Примітка автора.)

Священик Павло Немоловський – «90-кількалітній дідусь, уніат, був священиком на Запоріжжі. Після зруйнування Січі став парохом у Галчинцях. Це була ходяча хроніка історії козацької, скарбниця легенд і пісень українського народу. Мав спомини, писані власноручно, і книжку, церковним характером видрукувану, під назвою «Чорне Море», де були описані всі походи козацькі та житія кошових отаманів». ( Примітка автора. ) Очевидно, тут йдеться про книжку, писану церковним шрифтом від руки, бо такого друкованого видання нема ніде зафіксованого.