Олексій Геращенкo - Економіка XXI - країни, підприємства, людини

Чудовий актор Рассел Кроу отримав премію Оскар за кращу чоловічу роль у фільмі «Ігри розуму». Трагедія життя геніального Джона Неша, який страждає на психічні хвороби, настільки зачіпає струни душі, що питання економіки вже точно йдуть на другий план. Мало хто після перегляду фільму починає цікавитись, а за що, власне, Джон Неш отримав найвищу нагороду – Нобелівську премію в галузі економіки.

Свій геніальний математичний дар Неш звернув на теорію ігор – спеціальний розділ математики, що знаходить своє місце також і в описі поведінки людей. У теорії ігор існують так звані ігри з нульовою сумою та ігри з ненульовою сумою. Що це таке? Уявіть собі, що ви зібралися з друзями в кімнаті і граєте в якусь гру на гроші. Скільки б ви не грали, сума грошей, що знаходяться в кімнаті, не збільшиться і не зменшиться. Сума всіх виграшів одних людей буде дорівнювати сумі всіх програшів інших людей. Подібні ситуації зустрічаються і в економіці, наприклад, на ринках купівлі-продажу валюти (Forex) або в бюджетній політиці держави, коли збільшення бюджету від збору податків буде означати, що одні суб’єкти втратили у вигляді додаткових податків стільки ж, скільки інші придбали у вигляді витрат бюджету.

Але часто в економіці зустрічаються й ігри з ненульовою сумою. Саме вони й зацікавили Джона Неша. Розгляньмо подібну гру на прикладі.

У даній таблиці описана «гра», ситуація, досить типова для нашого життя взагалі і для економіки зокрема. Уявіть собі, що вам потрібно повністю довіритися комусь (наприклад, це спільна діяльність, що обіцяє потенційну вигоду). У разі недовіри кожен з нас прийде до посереднього результату (наприклад, отримає по одній тисячі гривень), адже ми не об’єднали наші зусилля. У разі спільної діяльності можна отримати десять тисяч гривень, при цьому кожен, скориставшись довірою, може привласнити їх собі. У разі ж чесної гри до кінця кожен отримає по п’ять тисяч гривень.

Подивімося на цю ситуацію з точки зору моделі «нехай кожен робить кращий вибір для себе». Якими мають бути думки людини, що оцінює свій вибір?

Якщо вона може вчинити зі мною нечесно, то мені треба не довіряти їй, інакше я залишуся ні з чим. Якщо ж вона довірятиме мені, то мені знову-таки вигідніше не довіряти їй, щоб забрати всю суму – 10 тисяч. В обох випадках мені краще не довіряти. Так я і зроблю.

Адам Сміт стверджував, що, діючи у власних інтересах, індивід сприяє інтересам суспільства в цілому. Джон Неш показує, що існує маса прикладів, коли це правило не спрацьовує. Діючи суто в своїх інтересах, індивід втрачає відносно своїх потенційних можливостей.

Така ірраціональна категорія, як довіра, виявляється вельми впливовою в частині потенційного досягнення результату. Також вибір рішення зміниться в тому разі, якщо він створює інший дуже важливий і цінний актив, не вказаний в таблиці, – репутацію. В цьому випадку поведінка може значно змінитися. Розуміння необхідності формувати свою репутацію разом із припущенням, що для нашого контрагента репутація також важлива, приведе нас в точку (5; 5). Прозорість, відкритість до співпраці, відповідальність і повага виявляються в цьому випадку не абстрактними моральними принципами, а чинниками, що формують довіру і призводять до якісно інших результатів взаємодії. Як бачимо, економіка залежить від наших думок, нашого сприйняття, нашої відповідальності.

Студенти економічних спеціальностей вищих навчальних закладів досі вивчають мікроекономіку. Основою і точкою відліку в ній є людина раціональна й виважена. Для купівлі хліба й води, для придбання чайника й автомобіля, для багатьох інших цілей вона, людина, вибудовує в голові оцінку отриманих вигід від придбання, власну корисність і порівнює з альтернативною корисністю, яку можна отримати за ті ж гроші.

Якщо картина, описана вище, вам здалася дещо штучною – знайте, ви не самі. Психологи Деніел Канеман і Амос Твєрскі, вивчаючи, як працює людський вибір, дійшли висновку, що раціональність, закладена в основу економічних теорій, так і залишається кабінетно-навчальною. Живі люди емоційні й ірраціональні. Вони не знають, що таке «корисність», «гранична корисність» і часто поводяться зовсім не так, як наказує їм економічна теорія. Ми платимо за бренди, емоції, суб’єктивну довіру, впевненість та інші подібні якості. Ми можемо вчинити так, а можемо інакше під впливом зовнішніх обставин і настрою. Строго намальована, теоретично обчислена крива нашого попиту може пройти на графіку досить далеко від реального попиту в житті.