Олексій Геращенкo - Економіка XXI - країни, підприємства, людини

Дослідження Дітона і Канемана справило неабиякий ефект не лише на макроекономічну політику, а й на сприйняття на рівні корпорацій. Багато хто з власників сучасних корпорацій почав реалізовувати цей підхід на практиці, підтягуючи співробітників до «щасливого рівня», натомість заміняючи для топ-менеджерів матеріальну винагороду іншими факторами, змінювати стиль управління компанії, а також обмежувати і власні дивіденди, надаючи перевагу довготерміновому розвитку.

Іншим важливим дослідженням Дітон показав, проаналізувавши великі масиви даних, що фінансова допомога найбіднішим країнам часто не розв’язує їхні проблеми, а, навпаки, загострює їх. Набагато кориснішим для подолання нерівності в світі є зняття бар’єрів для імпорту технологій та вільної трудової міграції. Легкі гроші не стільки збільшують добробут широких кіл населення, скільки часто подовжують термін перебування у владі корумпованих чиновників. При таких висновках спадає на згадку й стиль існування української економіки, яка функціонує ніби між траншами кредитів МВФ.

Дослідження Дітона кажуть нам – хочете зрозуміти, як функціонує глобальна економічна система, йдіть до живої людини з її мотивами, діями й навіть впливом на економічну статистику, бо за складними графіками й пошуком закономірностей у них іноді можна відірватися від реальності. Будь-яка економічна теорія має кореспондувати з тим, що ми бачимо за вікном у повсякденному житті. Будь-яка модель є неповним описом життя, коли ми відкидаємо заради спрощення низку факторів, тож до неї варто ставитися з певною долею сумніву й скептицизму. Моделі мають властивість працювати лише деякий час, допоки ті фактори, які ми першочергово відкинули, не починають збільшувати свою вагу. Звісно, буде невірним зробити висновок, що оскільки моделі, які описують економічне життя, неідеальні, то й не варто ними користуватися. Поведінкова економіка каже, що в центрі цих моделей має стояти людина, а самі моделі не «видадуть на-гора» конкретне рішення, скоріше, напрямок руху.

Реформи в Україні буксують, можливо, й через те, що суспільство є вкрай неоднорідним. Його пасіонарна частина, що є меншістю, становить не більше 15 % всього населення, натомість понад 85 % живуть патерналістськими консервативними настроями. Досягнути сталого економічного зростання в такому суспільстві – надважка історична задача, адже змінювати країну має активна меншість, а повірити їй та демократично підтримати пасивна більшість, що часто стоїть ледь не на протилежних позиціях і баченні.

Саме критична маса активних людей здатна змінити реальність, переломити хід історії, надати імпульс розвитку. Саме вивільнення енергії таких людей є задачею, яку вбачає основною поведінкова економіка.

Одна з великих невщухаючих суперечок – це роль урядів в управлінні економікою. «Ми не можемо витратити більше, ніж заробили», – кажуть ліберальні монетаристи. «Ми не можемо заробити більше, ніж витратимо», – відповідають кейнсіанці, закликаючи долати кризи активним інвестуванням з боку держави ціною дефіцитного бюджету.

Суперечка ця дуже непроста. У короткостроковому періоді зазвичай виграють кейнсіанці, створюючи нові робочі місця і знижуючи безробіття, щоправда, часто ціною зростання державного боргу. Але ця політика несе проблеми в довгостроковому плані. Щоб профінансувати дефіцит бюджету, уряди часто беруть у борг. Накопичені борги згодом «тиснуть» на економічне зростання. Монетаристи говорять про те, що, беручи в борг, уряд витісняє приватні інвестиції. Хтось міг інвестувати сам, але зволів просто дати в борг уряду (як правило, через купівлю облігацій внутрішньої державної позики).

Серед сперечальників і сьогодні можна знайти видатних мислителів, які стали нобелівськими лауреатами.

У той самий час позиції сперечальників значно зблизилися. Так, фінансова криза 2008–2009 років чітко показала, що повна відсутність регулювання і свобода банкрутства працюють далеко не завжди. Крах інвестиційного банку Lehmann Brothers запустив цунамі світової кризи. І згодом інші великі банки вже «рятувалися», інакше повалилася б уся світова фінансова система. У кризові роки більшість країн жило з дефіцитом бюджету, підтримуючи споживчий попит. Тобто використовували кейнсіанські ідеї. Але робили це монетаристськими методами, збільшуючи грошову масу в обігу і знижуючи процентні ставки. Ми ще поговоримо про ці інструментарії в нашій книзі.