Олексій Геращенкo - Економіка XXI - країни, підприємства, людини

І все ж тема справедливості, порушена Марксом, вкрай важлива. Суспільство, де явно домінує несправедливість, не може відчувати себе в безпеці. Йому важко буде стати економічно успішним.

Ідеї вільного ринку і «невидимої руки» домінували в західній економічній думці, хоча і стикалися з незрозумілими явищами жорстких затяжних спадів. Але все ж економіка знаходила важелі відновлення і зростання, тому періодичні спади вважали нормальним явищем.

А потім в кінці 20-х років XX століття вдарила велика криза. У США вона отримала назву Великої американської депресії. Криза вийшла далеко за межі Америки, сучасні дослідники називають її світовою, вказуючи, що вже в той час економічні зв’язки таким чином перетинали світ, що робили його економічно глобальним.

З падінням економіки падали і доходи державного бюджету. Відповідно до рекомендацій класичної економічної теорії, уряд скорочував витрати бюджету. Це в свою чергу призводило до падіння економіки, позаяк знижувався попит з боку скорочених бюджетних працівників. Скорочена економіка знову генерувала менші надходження до бюджету, змушуючи іще тугіше затягнути паски, і все рухалося по новому колу. Цикл за циклом посилювалося подальше падіння в прірву. У депресію.

Кінець депресії й економічне зростання пов’язують з Франкліном Делано Рузвельтом. А його політику прийнято називати кейнсіанською на честь великого Джона Мейнарда Кейнса. Кейнс спробував зрозуміти природу економічних криз і дійшов висновку, що інструменти саморегуляції ринку сильно переоцінені. Одна з причин, що призводять до нестачі внутрішнього попиту, – це так звана схильність до ліквідності. Психологічний феномен, коли людина готова відмовитися від додаткового доходу, але мати доступ до грошей у готівковій формі, призводить до того, що частина коштів не повертається в економіку у вигляді інвестицій або купівельного попиту. Економіка виявляється недофінансованою, що в свою чергу може призводити до спаду. А в момент спаду нейтральна державна політика буде штовхати економіку вниз, призводячи до стагнації і депресії.

Що ж пропонував Кейнс? Він говорив, що в період спаду потрібно заміщати нестачу внутрішнього попиту державними інвестиціями. Навіть ціною дефіцитного бюджету. Тобто фактично уряд повинен інвестувати в суспільно значущі об’єкти й тим самим збільшувати зайнятість, заповнювати відсутній приватний попит. Саме так робив і Рузвельт. Мережа доріг, побудована за його ініціативою, досі сприймається як спосіб подолання безробіття і виходу з депресії Америки 30-х років XX століття.

Інвестиції ціною дефіциту бюджету? Але ж це інфляція! Незабезпечені гроші, що обов’язково призведуть до зростання цін! Далеко не завжди. У 30-ті роки, навпаки, була значна дефляція – ціни падали, але це аж ніяк не тішило людей, які втратили роботу. Адже ціни падали через те, що люди не мали можливості купувати товар за старими цінами. Виробники опускали ціни до рівня, який часто призводив до їхнього власного банкрутства.

Але й інфляцію Кейнс не вважав за велику проблему. Пояснення своєї позиції він знаходив у феномені переваги номінального рівня заробітної плати. Припустімо, через економічний спад дохід працівника повинен знизитися з рівня 1000 до рівня 950. Уявіть собі дві можливості. Перша – при нульовій інфляції дохід знижується. Друга – номінальний дохід працівника збільшується до рівня 1050, але інфляція становить 11 %. Другий рівень – гірше для працівника, його реальний дохід в старих цінах складе 1050/1,11 = 946. Але виявляється, що більшість людей будуть набагато більш мотивовані в другому випадку, коли їхній дохід зростає номінально. Чи це важливо? Так, безумовно, наша мотивація, наше ставлення до роботи – це і є основа економічних результатів.

Одним із основних інструментів державної політики Кейнс бачив податкову систему. У період економічного зростання податки можуть підвищуватися, а бюджет може бути навіть профіцитним, формуючи запас міцності, а в період спаду податки мають знижуватись, а бюджетний дефіцит активно фінансувати державні інвестиції.

Економічний світ знайшов нового кумира. Й досі багато видатних економістів, серед них – нобелівські лауреати, вважають себе «кейнсіанцями».