Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Аристотель. Політика / пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. — Киів: Основи, 2000. — 2.5

Там само, 1258b., 1.10.

Там само, 1.10. Тут Аристотель розрізняє добру економіку, направлену на покращення загального блага, та погану хремастику, нестримне нагромадження багатства заради самого багатства.

Там само, 1.8-10.

Там само, 2.3, 1261b.

Там само, 1.11.

Аристотель. Нікомахова етика / пер. з давньогр. та коментарі В. Ставнюк. — Київ: Акві-лон-Плюс, 2002. — 1214a6-7 (білінгва)

Аристотель. Евдемова етика, 1214a6-7.

Там само, 214a18-19.

Аристотель. Політика, 1.1253a2.

Інше тлумачення соціальних та економічних процесів у «Нікомаховій етиці» та в «Політиці» можна знати в кн.: Polanyi, Aristotle Discovers the Economy.

Аристотель. Політика, 2.1.1261a18, 3.1.1275b20.

Аристотель. Нікомахова етика, 1175b2-3.

Там само, 1175a19-22.

Там само, 1174b23.

Макінтайр, один з головних сучасних аристотелівців, дає визначення еudamonia як «стану блаженності й хорошої поведінки в цій блаженності, стан, коли людина хороша сама по собі як така й стосовно інших». З кн.: MacIntyre. After Virtue, 148.

Аристотель. Політика, 1.1.1252а2-3.

Аристотель. Нікомахова етика, 1094а1-3; а про господарювання як підмножину міської держави, він говорить: «у мистецтві господарському — багатство».

Аристотель. Нікомахова етика, 1172а19-26; а про господарювання як підмножину міської держави, він говорить: «у мистецтві господарському — багатство».

Там само, 1172Ь10-13.

Там само, 095а14-23.

Аристотель. Політика, 1.1.1252а1-7.

Аристотель. Політика, 1.1.1252а1-7.

Аристотель. Нікомахова етика / АрютотеХои^. НОіка Мкоца\єіа. — Київ: Аквілон-Плюс, 2002. 1174а5-8. (білінгва).

Аристотель. Нікомахова етика, 1106Ь29-30.

Там само, 1106Ь31-34.

Там само, 1107Ь9-10.

Аристотель. Нікомахова етика. 1104a19-27.

Там само, 1106b6-7.

Там само, 1109a25-26.

Там само, 1109a24.

Пошук середини — одне з найбільших питань аристотелізму, це не спроба-помилка, емпірія, а, наприклад, на думку Платона, fronésis — практична мудрість. Див. Gadamer. The Idea of the Good in Platonic-Aristotelian Philosophy.

Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments. Liberty Funds, 1982, 395-430.

Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 415.

«Розумна людина ніколи не скаржиться на волю провидіння й не вважає весь світ хаотичним лише тому, що йому особисто щось там не вдається... Якщо вона має жити — то живе; якщо ж їй треба померти й природа більше не знаходить їй іншого застосування, вона помирає... приймає, разом зі вченням стоїків, усе, що доля наготувала їй у житті. Багатство й бідність, радість чи біль, здоров’я чи хвороба — усе одно». Там само, 406.

«Стоїки, очевидно, дивилися на життя людини як на досить складну гру, де дуже багато всього вирішує випадок... і радість від цієї гри полягає в тому, щоб грати добре, майстерно й чесно. Навіть якщо дуже хороший гравець програє, наприклад, долею випадку, цей результат мав би стати приводом для радості, а не смутку. Адже він за всю гру жодного разу не помилилася і йому немає чого соромитися, він може повністю насолодитися грою. І навпаки, якщо поганому гравцеві вдається виграти, хай і нечесними методами, його успіх не принесе йому жодної втіхи. Йому соромно від спогадів за всі махлювання, яких він допустився. І навіть під час самої гри він не отримує належного задоволення». Там само, 409.

Там само.

«Кілька тих уривків з творів античних філософів, що дійшли до наших днів, становлять, мабуть, найцікавішу й найбільш повчальну частину античної спадщини. Одухотворений і мужній характер їх вчення чудово контрастує з жалісливим і плаксивим тоном деяких більш сучасних письменників». Там само, 415.

«Коли я хочу вирушити в плавання, говорить Епіктет, я вибираю найкраще судно, найкращого керманича й очікую сприятливої погоди, скільки це дозволяють мої зобов’язання та обов’язки. Завбачливість і пристойність — принципи, які нам дали боги для спрямування моєї поведінки, — вимагають від мене певної поведінки, проте не вимагають від мене нічого більше. І навіть якщо підніметься буря, з якою будуть не в силах впоратися ані судно, ані керманич, я взагалі не перейматимуся, як все це закінчиться: усе, що було в моїх руках, я уже зробив. Підготовка й переговори не дали мені жодного приводу для смутку, поганого настрою, тривоги, пригнічення чи страху. А чи нам судилося затонути чи безпечно допливти до порту — це вже проблеми Юпітера, а не мої. Я лишаю це цілковито на його розсуд і не турбуватиму свій спокій, переймаючись тим, що ж за шлях він змусить мене обрати. Я приймаю його вибір, яким би він не був, з однаковою байдужістю та впевненістю.» Там само, 406.