Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Ксенофонт. Про державні прибутки, 6.2.

«...це так само, коли стає багато мідників, мідні вироби дешевшають, а мідники розоряються; аналогічна ситуація і з ковалями. Далі, коли буває багато хліба й вина, продукти стають дешевшими, а займатися землеробством стає невигідно. Тоді багато людей припиняють обробляти землю й звертаються до великої та дрібної торгівлі та до лихварства». Там само, 4.6.

«Якщо... торгівля й товарообмін вигідні для загального блага; якщо хвалять того, хто підходить до торгівлі чесно й порядно, тоді кількість торговців зростатиме виважено. А якби було загальновідомо, що винагороду отримає той, хто винайде новий спосіб, як підняти загальні доходи без шкоди для окремих осіб, ці здогадки б не обходили так сильно стороною». З кн.: Ксенофонт. Гієрон, 19.

«Вище я вже сказав, яким чином варто організувати державні справи, щоб забезпечити всіх афінян харчуванням за державний рахунок. Якщо за чиїмись розрахунками виходить, що для цього всього потрібно мати великий капітал, і тому ніколи не вдасться знайти достатньо грошей для всього, я все ж раджу не втрачати надії. Це геть не правда, що потрібно все зробити за раз, бо інакше від цього не буде жодного прибутку. Кожен збудований будинок, кожен побудований корабель, кожен куплений раб відразу ж почнуть давати прибуток. Навіть вигідніше робити все не одночасно, а поступово... Якби ми діяли відповідно до своїх можливостей, могли б використовувати добрий досвід з того, що вже зроблено, та уникнути повторення своїх помилок». З кн..: Ксенофонт. Про державні прибутки.

З кн..: Ксенофонт. Про державні прибутки.

Надалі ми більше не будемо розрізняти цих двох мислителів. Сам Сократ нічого не написав, тож усі його думки ми знаємо в поданні Платона. Оскільки складно розмежувати думки Сократа від думок Платона, дуже часто від цього відмовляються. Цієї традиції будемо дотримуватися й ми. Більше щодо цього питання див.: Kahn. Plato and the Socratic Dialogue.

Платон. Тімей, 29Ь.

Платон. Держава. Книга VII / пер. з давньогр. Дз. Коваль. — Київ: Основи, 2000. — С. 211.

Або від телевізора. У певному розумінні, телевізійна подача реальності — це тільки тінь справжнього світу. Людина, яка встане від телевізора й почне бачити речі такими, якими вони є, дуже часто розчаровується і дуже просто після тривалого часу комфорту «псує очі».

Платон. Держава. Книга VII, / пер. з давньогр. Д. Коваль. Київ: Основи, 2000. — С. 515.

Там само, 517а.

Фільм «Матриця» розвиває це уявлення до найменших деталей: ми раби (яких використовують для отримання енергії), які бачать (кольорові) тіні, котрі нам хтось проектує.

Ми народжуємося на світ з відбитками ідей на собі, які нам потрібно відкривати й які є об’єктивними самі собою. Так Платон у діалозі «Протагор» відмежовується від некерованого суб’єктивізму в крилатому виразі, який приписують однойменному філософові: «Людина — міра всіх речей» (див.: Платон. Протагор, 361 с). Навпаки, у світі Платона ми не вчимося нічому новому, а тільки відкриваємо у собі те, що насправді вже знаємо.

З кн.: Popper. The Open Society And Its Enemies. Vol I.

З кн.: Nelson. Reaching for Heaven on Earth, 34-35.

З кн.: McCloskey. ТЬe Bourgeois Virtues, 152, про Девіса й Герша див. розділ «Descartes’ dream».

Подібність слів Good («Добро») і God («Бог») Дейдра Макклоскі розвиває ще далі, посилаючись на алегорію Платона про сонце, що освітлює думку й наближає її до пізнання Добра. Віруючий християнин точно б погодився із перефразуванням «Sun of Good» (Сонце добра) у «Son of God» (Син Божий). Див.: McCloskey. 7üe Bourgeois Virtues, 365.

На щось схоже натякає і крилатий вислів математиків і фізиків, який стосується правдоподібності підрахунку й випадковості: «Бог не грає в кості».

Polanyi. Personal Knowledge, 171.

McCloskey. The Bourgeois Virtues, 153.

З кн.: Sallust. On the Gods and the World, четверта частина.

«У справді важливій й вагомій гіпотезі усі «припущення» — це широкі неточні описові зображення дійсності. Загальна практика свідчить, що найкращі теорії мають найменш вірогідні припущення. ... Щоб гіпотеза була важливою, вона повинна бути помилковою у своїх припущеннях. Вона ігнорує всі супровідні обставини, тому що порівняно з її успіхом усе інше здається несуттєвим». З кн.: Friedman, Essays in Positive Economics, 14.