І кожен відчуває на собі велику відповідальність за доручене нам завдання. Чи справимося з ним?
Тянь-Шань — китайське слово. В перекладі на нашу мову воно означає Небесні гори. Вкриті вічним снігом вершини їх ніби злетіли в голубі простори неба. Може, тому й назвали ці гори Небесними…
І ось перед нами країна Небесних гір. Пасма їх починаються в Казахстані невисоким хребтом Каратау, тягнуться на схід на дві з половиною тисячі кілометрів і закінчуються далеко в межах Китаю, в пустині Джунгарського Гобі, хребтом Карлик-таг.
Хребти чергуються з глибокими міжгірськими западинами і улоговинами, заповненими водами озер Іссик-Куль, Сонкель, Чатиркель.
Чим далі від Каратау на схід, тим стрімкіше піднімаються аж за хмари вершини Тянь-Шаню. Біля самого китайського кордону висота їх понад сім тисяч метрів над рівнем моря. Ось тут, серед найбільших вершин Тянь-Шаню, і стоїть, гордо піднявши голову, вершина Хан-Тенгрі, до якої прямувала наша група.
На схід від Хан-Тенгрі широкі хребти центрального Тянь-Шаню перетинає Меридіональний хребет [12] Меридіональний напрямок хребта вперше визначила експедиція А. Летовета, учасники якої в 1946 році вперше піднялися на вершину Мармурова стіна на стику Меридіонального і Сариджаського хребтів. Найбільші вершини Меридіонального хребта досягають висоти 6814, 6800, 6725 і 6276 м.
. Він тягнеться з півночі на південь і біля верхів'я льодовика Інильчек змикається з Кокшаал-Тау, найпівденнішим і найвищим з хребтів Тянь-Шаню. Ці хребти — Кокшаал-Тау і Меридіональний — поділяють (перший на півдні, другий на сході) Тянь-Шанську гірську країну на дві частини: радянську і китайську. Радянський Тянь-Шань значно ширший, вищий і більш розгалужений, ніж китайський.
Небесні гори знаходяться на тій самій широті, що й вічнозелені субтропіки нашого Чорноморського узбережжя або середньої та південної Італії.
«Але чому ж тоді такі відмінні ці місця?» постає питання.
Справа в тому, що чорноморські субтропіки дихають вологою теплого моря; Італія розташована близько від Атлантичного океану і омивається трьома морями.
А Тянь-Шань піднімається в центрі найсухіших областей найконтинентальнішого з усіх материків світу, віддалений від океанів тисячами кілометрів.
Його оточують пустині. Одні з них розкинулись піщаними морями, на яких, ніби високі мертві хвилі, набігають одно на одне пасма барханів; другі лежать під похмурим покривом розжареного від спеки щебеню; треті виблискують на сонці солончаками; четверті вкриті товстою потрісканою глиняною корою.
Колись на місці цих пустинь були западини. З часом вони заповнювалися піском і щебенем. Це відбувалося дуже давно, ще в так званому четвертинному періоді [13] Четвертинний період (система) останній з двох періодів так званої кайнозойської ери геологічної історії Землі, який триває і досі. Тривалість четвертинного періоду налічують від 600 тисяч до 1 мільйона років. Протягом цього часу поверхня землі, рослинний і тваринний світ набули сучасного нам вигляду. В геологічних відкладеннях цього періоду знайдені залишки стародавньої людини, тому четвертинний період називають антропоген (від грецького антропос — людина). У четвертинний період неодноразово відбувалося оледеніння, яке покрило льодовиками значну частину Європи і Північної Америки.
. Танули льодовики, заповнюючи гірські долини, і талі води несли зруйновані, крихкі породи в передгір'я та улоговини.
Руйнування гірських порід ще й досі триває. Воно безперервне. В цьому процесі руйнування, який ніколи не припиняється, злагоджено діють сонячна спека і нічні морози, сили вітру і потоків води, тварини і рослини.
Гірські ріки, що мчать по крутих схилах і порогах, підточують свої річища та береги. Обвалюються підмиті скелі, падають уламки гірських порід, розбиваючись на дрібні осколки, а вода і вітер перетворюють їх у щебінь. Річки несуть цей щебінь у низини, де дмуть шалені вітри. День за днем, рік за роком виноси гір перетворюються на дрібнесенькі зерна піску.
Налітає вітер, піднімає тонни піску, кружляє його вихорами, переносить на величезні віддалі, а потім, ущухаючи, збирає дрібний пісок у барханні пасма пустині…
Є в Азії й інші пустині, що виникли на тому самому місці, де колись були гори. Скельні гірські кряжі поступово руйнувалися, вивітрювались. Залишки цих кряжів подекуди ще вціліли і видніються серед пісків пустині, мов кам'яні острівці, схожі на вежі, на мури старовинних фортець, на дивовижних химер.
Читать дальше