Олександр Іванченко: Дорогами Маклая

В усіх статтях і нарисах про Миклухо-Маклая, видрукуваних у Росії за життя вченого й аж до Жовтневої революції, про все це, одначе, не говорилося жодного слова, оскільки це означало б, що російські власті потурали особі, яка тривалий час проживала за фіктивним документом, що згідно з законом каралося каторгою. Царська цензура, певна річ, пропустити такі подробиці не могла. Очевидно, тому й пізніше біографи вченого, які не мали ніяких матеріалів про втечу молодого Маклая до Німеччини, пояснювали те, що він чомусь п’ять років не бував у Росії, не побоюванням арешту й каторги, а постійним браком грошей на канікулярні поїздки до Петербурга. Матеріальні труднощі справді в студентські роки завжди дошкуляли йому. Він писав матері 28 червня 1864 року:

«Ви пишете мені, щоб я економив гроші. А що я не тринькаю їх, напишу Вам свої витрати за минулий місяць. У травні я витратив на квартиру, харчування, молоко, черевики… і всякий дріб'язок 33 флорини, тобто близько 19 крб. сріблом, але не забудьте, що сюди я враховую й книжки, на які я витратив 8 флоринів (близько 4 крб.), і черевики (6 флоринів — близько 3 крб.), так що на квартиру й моє утримання н витратив 12 крб. Це не так багато. Я міг би, звичайно, ще менше тратити. На одежу я нічого не потратив, добре, що Ви були такі ласкам! й дали мені досить чорних ниток, але з трьох голок я одну загубив…»

Потім через якийсь час пише знову:

«Мій чорний сюртук геть розлазиться; нитки міцніші за сукно, і коли зашиваєш якусь дірку, вона від цього розлазиться. Треба буде намовити собі нову пару, — це коштуватиме близько 70 флоринів (близько 40 крб.). Хоча побачимо, я сам ще не знаю скільки. Потім… братиму уроки англійської (усе збирався й досі не зібрався) — це обходитиметься 1 флорин за урок (60 коп.) — можна терпіти! А ще заплатити за лекції, досить багато. І все плати, плати!..»

Ясно, що юнакові жилося не солодко. На брак грошей він скаржився майже в усіх своїх листах з Німеччини. І все-таки не це було причиною того, що він не міг бувати дома на канікулах. Щоб хоч раз на рік побачитися з сином, така віддана й діловита мати, як Катерина Семенівна, грошей на його приїзд у Петербург якось би знайшла. Та й не так багато на це було треба, принаймні значно дешевше, ніж провести канікули в Європі.

Загроза арешту — ось що зупиняло Маклая. «Я тільки в тому разі приїду до Петербурга, — писав він, — якщо буду певен, що мене через місяць, місяців півтора знову випустять з нього». А такої певності у нього, на жаль, не було всі п'ять студентських років.

У ранньому дитинстві Маклай тричі нездужав на скарлатину, переніс важку форму гнійного плевриту, після чого його возили в село й відпоювали молоком з-під корови. Мабуть, він випив його тоді стільки, що все життя потім не міг терпіти молочного запаху. Та молоко все-таки пив, розуміючи, що воно потрібне для здоров'я.

Обдарована поетеса й драматург, королева Румунії Єлизавета листувалася з Левом Мечниковим і називала його кузеном, оскільки той признався їй, то в ньому також тече кров румунських королів. У свою чергу Єлизавета доводилася рідною племінницею великій княгині Єлені Павлівні.

Одну з таких станцій згодом було створено в Севастополі, на базі якої потім заснували нинішній академічний Інститут біології південних морів.

Спостерігаючи за життям російського вченого у своєму палаці в Бюйтензорзі, добродушний дома старий Джемс Лаудон бачив, що його молода дружина Лючія, недавня італійська актриса, не байдужа до Маклая, але в той же час йому здавалося, що у мандрівника роман з його старшою донькою від першого шлюбу — Андрієнною. Вечорами Андрієнна часто грала Маклаєві на фортеп'яно його улюблені вальси Шопена і Штрауса, співала романси й декламувала вірші німецьких поетів. У відповідь він написав олією її портрет і подарував їй також написані в Бюйтензорзі дві свої картини — новогвінейський пейзаж і квітучу пальму таліпот, — котрі потім, через сім з половиною десятиріч, якимось чином попали до колекції картин першого президента Індонезії Сукарно.

Насправді ж Маклай закохався в Лючію. Уперше в житті дозволив собі таку розкіш, в чому потім глибоко розчарувався й надовго обізлився на все жіноцтво. Лючія не оцінила його почуття. Вона скористалася своїм становищем всемогутньої генерал-губернаторші тільки для легковажного флірту. А він покохав її насправді, наївно гадаючи, що старому Лаудону вона не пара. Так воно, звичайно, й було. Лаудону Лючія годилася в дочки, і ніякої справжньої любові між ними не було. Але молода жінка, певно, надто дорожила своїм становищем у вищих колах, що Маклай завжди зневажав. Різко негативне ставлення до таких шлюбів лишилося в нього на все життя.