Олександр Іванченко - Дорогами Маклая

Більш-менш гідними уваги Каульбарс вважав великі зошити, що містили, як виявилося, щоденники Миклухо-Маклая про його перебування на Новій Гвінеї і Малаккському півострові, котрі, на думку барона, можна було б видати, «якби знайшлась особа, здатна дати їм лад, оскільки і в цих зошитах багато пропусків, пробілів і зовсім нерозбірливих місць». Проте він, барон, сумнівався, що таку особу можна знайти, отож вважав, що говорити про видання навіть якихось фрагментів з праць покійного вченого навряд чи доцільно.

Висновок Каульбарса рада Товариства визнала цілком авторитетним і на тому вирішила до питання про видання, творів Миклухо-Маклая більше не повертатись.

Відтоді минуло майже десять років, коли наприкінці 1898 року до петербурзьких географів звернувся професор Московського університету, антрополог, етнограф і географ Дмитро Миколайович Анучин, який особисто знав Маклая і цікавився долею його праць. У раді Товариства, яка майже цілком складалася з німців, йому спочатку відповіли, що вони нікуди не годяться і давно здані в архів. Та потім секретар Товариства Олександр Васильович Григор'єв, один з небагатьох росіян, у довірчій бесіді сказав Дмитрові Миколайовичу:

— Все зупинилося на висновку барона Каульбарса. Він вважає, що не можна знайти людину, здатну підготувати матеріали до друку, і наша рада з ним погодилась. Добре було б, якби ви взялися до цієї справи. Ви професор, академік, знаєте мови, вам відмовити не посміють.

Палкий патріот своєї батьківщини, який, вийшовши з простолюдинів, досягнув звання академіка, Анучин, заручившись підтримкою ще кількох впливових російських учених, таки добився, щоб весь архів Миклухо-Маклая передали йому, і, відклавши роботу над власними науковими працями, десять років трудився, щоб осягнути Маклаєві праці, і, хоча розібрав не все, готового до друку матеріалу в нього набралося на два об'ємисті томи. Проте коштів на їх видання, хоч як він клопотався, Географічне товариство йому не виділило. Тільки після революції, коли при Наркомосі організували науковий відділ, в завдання якого, крім усього іншого, входило також видання праць передових російських учених, Дмитро Миколайович дістав схвалення і кошти на видання «Подорожей» Маклая.

Нарешті 1923 року вийшов перший том. На цьому, однак, видання урвалось. Помер Анучин, і нікому стало контролювати публікацію другого тому. Він побачив світ разом з перевиданням першого тому лише 1941 року, коли працями Миклухо-Маклая зайнявся Інститут етнографії АН СРСР. Але ще багато нерозшифрованих і не перекладених російською мовою матеріалів ученого чекали свого часу. Продовжити роботу над ними перешкодила війна. Однак, тільки-но вона скінчилася, Президія Академії наук СРСР у 1946 році ухвалила видати до сторіччя з дня народження Маклая всі його праці, які зберігалися частково в Академії і частково у Всесоюзному географічному товаристві. В 1950–1954 роках було видано шестикнижний п'ятитомник, що ввібрав у себе не тільки праці вченого, але також його біографію і ряд великих статей, в яких аналізувалась його наукова спадщина. Проте й це видання, як згодом виявилося, було далеко не повне. Ще багато праць Маклая, його статей, нотаток, стенограм публічних виступів і листів було розсіяно по всьому світу, і зібрати їх тоді ніяк не випадало.

П'ятитомник, що вийшов у світ, мав ще й іншу ваду. Видавці розраховували його тільки на фахівців, і з тих супровідних статей, які в ньому друкувались, допитливому, але спеціально не підготовленому читачеві важко було зрозуміти, в чому ж, власне, полягають особливості праць Маклая, які конкретно його заслуги перед наукою і людством взагалі. Тому і в подальших літературних біографіях ученого він уявлявся здебільшого як відважний мандрівник, що не побоявся сам-один подорожувати в нетрях, де ніколи раніше не ступала нога білої людини.

Тим часом він не випадково в душі ображався, коли його ще за життя вперто називали мандрівником. Адже не в мандрах самих по собі була мета його праць.

На сторінках цієї книжки я намагався популярно пояснити, в чому полягала суть того головного, що Маклай зробив у своєму житті, — він строго науково довів однакову біологічну повноцінність людей усіх націй і рас. А втім, його заслуги перед наукою і людством надзвичайно різноманітні. Він був одним із зачинателів і творців морської біології та порівняльної анатомії, написав багато робіт із зоології, зоогеографії і фізичної географії, які й досі не втратили своєї цінності, вперше передбачив створення синтетичних продуктів харчування і принципову можливість злиття тваринної і рослинної клітин, чого 1979 року й добивалися шведські вчені, з'єднавши клітини моркви і людини. Ще 1874 року висловив думку про вирощування позастатевим шляхом цілком однакових особин живих організмів, що вже теж досягнуто й названо клонуванням. Практичне значення цієї ідеї полягає в тому, що в найближчому майбутньому, як вважають учені, буде можливо вирощувати найкращі породи племінної худоби, яка за своїми якостями нічим не відрізнятиметься від маточного поголів'я.