Олександр Іванченко: Дорогами Маклая

Брошура Альберта Лутхулі «Якщо бути об'єктивним…» і низка виступів на цю саму тему визначного негритянського вченого, письменника й громадського діяча Уїльяма Дюбуа (США) викликали тоді в західній пресі цілу кампанію, метою якої було довести, начебто всіма своїми науковими відкриттями Миклухо-Маклай має завдячувати власній заповзятливості та ще безкорисливій допомозі європейських учепих, але аж ніяк не Росії, яка буцімто ні в чому на подала йому ні моральної, ні матеріальної підтримки.

А причина всього цього галасу полягала в тому, що в умовах по¬чатку масової деколонізації і зростання політичної самосвідомості пригнічених народів науковий антирасизм, який досі лишався тільки теорією, тепер перетворювався на могутню правову зброю, що, з одного боку, науково обґрунтовуючи рівноправність всіх націй і рас, надавала визвольним рухам силу законності, а з другого — ще благотворніше впливала на симпатії небілих народів до Радянського Союзу як прямого спадкоємця й продовжувача справи Маклая. Тому реакційні пропагандисти капіталістичних країн, особливо колоніальних метрополій, всіма засобами намагалися переконати світ, начебто до праць Миклухо-Маклая, який здобув освіту в Німеччині, а потім решту життя провів за межами Росії, вона, Росія, не мала ніякого відношення, ніколи їх не заохочувала й навіть нібито не намагалася зрозуміти, чим він, власне, займався.

Збулося передбачення австралійського вченого й політичного діяча Уїльяма Маклея, який ще в 1881 році, звертаючись до Лондонського географічного товариства, писав: «Я далекий від гадки, що становище білої людини в нинішніх колоніях скоро зміниться не на нашу користь. Але, зважаючи на те, що неможливо припинити культурний розвиток відсталих поки що племен і народів, що освіта рано чи пізно пошириться на нині зовсім диких, а також, беручи до уваги той факт, що освіта неминуче несе в собі зародок усвідомленої волі до визволення під будь-яких насильницьких утисків, враховуючи все це, не можна сподіватися, що наше становище й у віддаленому майбутньому лишиться незмінним. Настане час, коли силою зброї наша — маленька Свропа вирішувати вже нічого не зможе, регулятором стосунків між народами стане природне право людини на життя, їжу, вільне визначення своєї долі. І тоді, у цьому віддаленому майбутньому, авторитет Маклая серед небілої частини населення земної кулі зросте незмірно, бо він зробив те, до чого прагнули, але не змогли досягти всі гуманісти світу, разом узяті, — перетворив гуманістичні ідеї, що були лише благими намірами, в науку, яка з такою ж суворою логікою стверджує природну рівноправність всіх націй і рас, з якою рівність суми квадратів катетів квадрату гіпотенузи доводиться в теоремі Піфагора.

Заслуги людини, яка створила цю науку, що з плином часу набуде величезного психологічного і правового значення, стануть здобутком того народу, чиїм сином він був, і ореол його слави стане джерелом симпатій до його народу. Ось чому, на мій погляд, вам у Лондоні треба зараз же зробити все можливе, щоб праці Маклая вперше були опубліковані неодмінно в Лондоні англійською мовою. А ми з свого боку, тут, у Сіднеї, докладемо всіх зусиль, щоб переконати його прийняти британське підданство. Тим більше, що прізвище його звучить так само, як і моє, тобто зовсім по-шотландському.

Я глибоко певен: вбачати в цій людині тільки наївного, мрійника, який уславив себе екзотичними подвигами серед дикунів, значить бути сліпим перед майбутнім…»

Підкреслення М. М. Миклухо-Маклая.

У царській Росії морського міністра звичайно називали керуючим Морським міністерством, оскільки існувало начебто два міністри: виконавчий, тобто який безпосередньо керував міністерством, і куратор, тобто законодавець міністерства, — ним, як правило, був другий після цесаревича син царя, що мав чин генерал-адмірала.

Може, казати так про велику людину не зовсім гоже, та я все-таки зважився це слово Сави Христофоровича не змінювати. Адже й великим людям притаманні якісь слабості і ніщо людське їм не чуже.

Тут не зайвим буде зауважити, що першим у світі експедиційним судном, однаково добре пристосованим для плавання і серед рифів південних морів, і в льодах Арктики, був не знаменитий «Фрам» Фрітьофа Нансена, як багато хто вважає, а саме цей наш «Витязь». Різниця між ними полягала лише в тому, що у «Витязя» округлою була тільки підводна частина корпусу, а Нансен надав яйцеподібної форми всьому корпусу «Фрама».