Леонід Тендюк: Альбатрос — блукач морів

Зарясніли сумні листи у наше село. Он і сусідці сповістили: син її загинув у Маньчжурії; Сергійків батько поліг на Курілах.

Степовики, ми знаємо ціну повоєнної тиші.

Перед очима розляглася панорама невідомого міста. Нагасакі… атомний вибух… смерть тисяч людей. Мов висічені з граніту, врослі в скелі тулилися біля підніжжя гір один до одного будиночки, утворюючи суцільний, розірваний де-не-де синявою затоки масив.

В Японії я не вперше — бував уже на Хоккайдо та Хонсю. Тепер от південний острів і порт Нагасакі. Стоянка коротка: кілька днів.

Перед наступною багатомісячною плавбою і цей перепочинок неабищо.

Ми зійшли на берег. Та тільки в останні дні віч-на-віч зустрілися з Японією, бо жандармерія не дуже-то ввічлива, а без її дозволу на чужій землі і кроку не ступиш.

Сонце ще не прокинулось, а вулиці ожили: по зволожених морською хвилею пірсах і причалах квапливо задріботіли рибалки; візки, навантажені рибою, гримкочуть по бруківці; заворушилася, ожила численна армія крамарів. Яскраві тканини, вироби з синтетики, найрізноманітніший крам зайняв належне місце просто неба у кривих завулках і вуличках за порогом цих убогих магазинів-помешкань.

Дні і місяці, довго-довго лежатиме все оце отак, і його піхто не купуватиме.

Наш провідник, колишній солдат Квантунської армії Кіно Сіта, запропонував відвідати епіцентр атомного вибуху.

Мальовничі краєвиди: широке плесо бухти, поруч з гігантами кораблями невеличкі човники-кавасакі. На протилежному березі, біля підніжжя горбів, судоверф Міцубісі. Понад п’ятнадцять тисяч докерів працює на ній. Поруч рештки муру, що відгороджує місто од бухти.

— Мур збудовано перед війною, — пояснив Кіно Сіта, — коли на верфі почали споряджати військові кораблі. Від очей людських він приховував самурайські смертоносні «іграшки».

Старий солдат так і сказав: «самурайські», бо і йому війна принесла чимало лиха» поранення, полон.

На широкому майдані височать дерева, голубіють квіти. Колись тут стояв стародавній буддійський храм. Колись — це до серпня 1945 року…

— Американський літак, — показав на південь японець, — появився звідти…

Десятки тисяч людей обвуглились за одну мить, а цілі квартали перетворилися на купу руїн.

Те, що сталося того лиховісного дня, ми побачили у своєрідному музеї атомної трагедії. Жахливі експонати війни: людська тінь, відбита на розплавленому склі, годинник, що зупинився під час вибуху; обгорілі кістки. А ще піднята вгору, навіки скам’яніла дитяча рука.

Внизу, на площі — багатометровий монумент. Напис: «Статую споруджено в 1955 році як пам’ятник про десяту річницю атомного бомбардування Нагасакі, як вияв прагнення мешканців цього міста до міцного миру в усьому світі і надії, що людство буде врятовано від жаху війни…»

І далі: «Об одинадцятій годині дві хвилини 9 серпня 1945 року атомну бомбу скинуто з літака Б-29, вона вибухнула на висоті близько 500 метрів над цим зеленим кам’яним пілоном. Вибуховою хвилею, термічним промінням з температурою понад 300 000 градусів і радіоактивністю вся навколишня площа перетворилася на попіл та руїни. Було зруйновано третину міста, кількість жертв досягла 150 000 чоловік».

Я запитав Кіно Сіта:

— Чому скульптор зобразив людину, яка одну руку звела в небо, а другою показує на землю?

— Палець правиці, — відповів японець, — вказує на загрозу атомної бомби. Ліва рука, що показує на землю, закликає до миру. Своєю статуєю скульптор Сіебо Кітамура, уродженець Нагасакі, виголосив: люди, боріться проти загрози нової війни, бережіть мир!

На монумент з високості падають грайливі сонячні зайчики. Дівчинка з трояндою в косичці ловить тих стрибунців-невловимців. Я забув про все, дивлюсь на безжурне маля. Та з думки не сходить обвуглена дитяча рука і моє далеке суворе дитинство…

В Йокагамі мені показали згарище колишнього монастиря францісканок, в якому під час пожежі згоріла японка, — жінка, що надихнула великого Пуччіні створити образ мадам Баттерфляй в опері «Чіо-Чіо-сан».

Баттерфляй — значить метелик. Бо й справді є щось од нього — граціозність, принадна легкість, ніжність — у кожної японки.

Кіно Сіта й дівчина Аяко-сан ведуть нас вгору, до клаптика землі на високому пагорбі. Там стоїть будиночок мадам Баттерфляй. І кожен мореплавець, побувавши в Нагасакі, не повинен обминути його: для японців він — святиня.

Сто років тому англієць Томас Бурекгураба, котрий одним з перших серед європейців відвідав загадкову землю Дай Ніпон, — по-японськи це означає Велика країна Сонця на сході — одружився з японкою, звів цю споруду, назвавши її будинком мадам Хризантеми.