Катерина Левченко - Гендерне тяжіння - виклики та рішення

Третій підхід заснований на ідеї про те, що «чоловіки повинні крок за кроком залучатися до домашньої праці, наближаючись у цьому до жінок». При цьому рівність означає зрівняння чоловіків з жінками, що знаходить відображення в заохоченні активнішої участі чоловіків у справах сім’ї. Прикладом такого підходу є запровадження акта про батьківські відпустки для догляду за дітьми 22.

На мою думку, вирішення може полягати у використанні концепції «особливих прав», яка активно розробляється в сучасному феміністському правознавстві.

У феміністичній юридичній літературі можна виділити чотири теоретичні позиції, які виправдовують спеціальні політики щодо жінок: особливі права, панування чоловіків, пристосування та прийняття.

Свій погляд на концепцію особливих прав жінок на початку 80-х років минулого століття запропонувала Елізабет Вогласт 23. На її переконання, жінки як матері мають спеціальні потреби, і, окрім рівних прав, це вимагає запровадження системи особливих прав: «Ці два типи прав – рівні та різні (або особливі) – функціонують по-різному. Коли щодо індивідуальних прав враховуються чиїсь індивідуальні особливості, це може призвести до дискримінації. Але щодо прав спеціальних такі особливості неодмінно повинні братися до уваги, оскільки такі права засновані на різниці між людьми. Саме так, як пандуси дають змогу людині в інвалідному візку отримати рівний (зі здоровими людьми) доступ до будинків та громадських місць, ухвалення спеціальних заходів, які б відповідали потребам жінок, сприяє досягненню справжньої рівності між статями. Лише на цій підставі жінки можуть зробити свій особливий внесок у культуру та суспільство» 24.

Подібні ідеї знайшли відображення в Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Водночас концепція особливих прав зазнала гострої критики, оскільки досить широке тлумачення таких прав тісно підступає до традиційного протекціоністського підходу. Але треба виходити з того, що всі заходи «позитивних дій», відповідно до Конвенції (стаття 4), вважаються тимчасовими і мають бути скасовані після досягнення рівності можливостей та рівноправного ставлення.

Втілення ця концепція знайшла в теорії та практиці квотування, яке запровадили багато європейських розвинених країн.

Асиметристський підхід особливих прав відкрито визнає особливе становище жінок і передбачає наповнення концепції ґендерної рівності, що за своєю суттю пов’язано з визнанням відмінностей жінок від чоловіків 25.

Але разом з тим, на зміну концепції відмінностей приходить концепція розмаїття, в тому числі різноманітності соціального досвіду, яка знаходить втілення в ґендерній теорії.

Останнім часом в Україні особливої актуальності набула тема участі жінок у підтримці миру.

Я гадаю, не треба пояснювати, чому саме. На Сході нашої країни вже більше п’яти років тривають воєнні дії, розв’язані Росією.

Українські жінки на передовій війни. Жінки, що тримають зброю. Жінки-волонтерки з гуманітарною допомогою. Лікарки та медсестри. Фронтові кухарі. Жінки й дівчата в тилу, які допомагають нашим воїнам та підтримують їх на рубежах боїв. Дружини, доньки, матері й сестри, які не дочекалися своїх рідних з цієї клятої війни.

Колись писали, що у війни не жіноче обличчя. Але це не про сучасний світ.

Але що парадоксально: дискусії навколо жіночого миротворення тривають, а подекуди й посилюються.

Особливу увагу до цієї теми привернула Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека», прийнята у 2000 році, а також суміжні з нею резолюції, які ще називають «сестринськими».

Варто зазначити, що Рада Безпеки ООН ухвалює резолюції з важливих питань, які стосуються глобальної безпеки. І такі документи відображають офіційну думку або волю членів ООН.

Чому постала потреба приймати Резолюцію 1325?

На певному етапі в міжнародній спільноті посилилося розуміння того, що жінки непропорційно більшою мірою потерпають через воєнні конфлікти і водночас непропорційно меншою мірою представлені в процесах ухвалення рішень та проведення мирних перемовин. Виникла необхідність перевести таке розуміння до сфери політики та практичних дій.

Приймаючи Резолюцію 1325, Рада Безпеки ООН показала, що вважає необхідним залучати досвід жінок під час вирішення конфліктів, відновлення миру, захисту жінок від ґендерно зумовленого насильства.