Катерина Левченко - Гендерне тяжіння - виклики та рішення

7. Запобігання та протидія насильству щодо жінок.

8. Удосконалення системи захисту жінок і дівчат, які постраждали від конфліктів (ідентифікація, створення системи допомоги, інформування про допомогу).

9. Створення системи всебічної допомоги постраждалим від конфліктів.

10. Оцінка впливу та ефективності впровадження Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека» на період до 2020 року.

На виконання Національного плану дій також розроблено обласні та відомчі плани (в Міністерстві оборони України, Міністерстві внутрішніх справ, Нацгвардії, Державній прикордонній службі, Національній поліції України), виділено відповідні кошти, залучено громадські та міжнародні організації. Так, відповідно до Плану, громадські організації залучено до виконання 36 з 49 заходів. Активно працюють Ґендерна стратегічна платформа, Інформаційно-консультативний жіночий центр, ГО «Ла Страда-Україна», Центр «Розвиток демократії», Центр громадських свобод, Український жіночий фонд, Школа рівних можливостей, «Справедливість заради миру на Донбасі» та інші громадські організації.

Україна була першою країною в світі, яка розробила та ухвалила Національний план дій на виконання Резолюції 1325 під час гарячої фази воєнного конфлікту на Сході країни, окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим і частини територій Донецької та Луганської областей. Це ще раз підтверджує, що Україна та українці прагнуть миру, що наша держава визнає важливість формування та реалізації сучасної ґендерної політики.

Відповідно до рекомендацій міжнародних та громадських організацій, 5 вересня 2018 року Кабінетом Міністрів було затверджено оновлений Національний план дій на виконання Резолюції 1325.

Таку необхідність зумовила низка чинників, на яких акцентували національні та міжнародні експерти, в тому числі Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок.

Серед цих чинників можна назвати такі.

1. Необхідність розширення кола суб’єктів, відповідальних за виконання Плану, зокрема, включення до нього нового Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.

2. Розширення тематики з урахуванням «сестринських» резолюцій, зокрема, приділення уваги питанням запобігання та протидії сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом.

3. Необхідність конкретизації завдань і заходів Плану.

4. Застосування вимірюваних індикаторів та показників, зокрема в частині розширення участі жінок в операціях з підтримання миру та інших. Так, пропонується, щоб до миротворчих контингентів залучали не менше 15% жінок.

Оскільки йдеться про нову для України проблему, важливим напрямом роботи є підготовка фахівців, насамперед, правоохоронних органів та суддівської гілки влади.

Увага держави, міжнародних та громадських організацій дають підстави сподіватися, що питання активної участі жінок у процесах миротворення будуть із більшим розумінням та підтримкою сприйматися в суспільстві.

Законотворчий процес із забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Україні є актуальним і сьогодні, через 14 років після прийняття Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Правову основу цього процесу становлять положення про те, що права жінок є невід’ємною частиною загальних прав людини, як це передбачено міжнародними стандартами.

При цьому світовий досвід доводить, що якщо не згадувати про жінок як суб’єктів – носіїв прав, це призводить до невизнання рівноправності жінок і чоловіків і фактично закріплює нерівність, особливо на етапі правозастосування та реалізації прав.

Основні права жінки та чоловіка сформульовано в розділі ІІ Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Причому конституційно в такому обсязі їх закріплено вперше в історії держави.

Перелічимо їх.

Кожний громадянин суспільства – як чоловік, так і жінка – має всю повноту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, що проголошено статтею 24 Конституції та законами України. Особливістю конституційної статті про ґендерну рівність є те, що серед прав і свобод наголошується на праві жінки та чоловіка на рівність перед законом – самостійне основне право особи, яке має бути гарантовано кожній людині.