Катерина Левченко - Гендерне тяжіння - виклики та рішення

Не може бути привілеїв чи oбмeжeнь за oзнaкaми рacи, кoльoрy шкіри, пoлiтичниx, рeлiгiйниx та інших пeрeкoнaнь, cтaтi, eтнiчнoгo та coцiaльнoгo пoxoджeння, мaйнoвoгo cтaнy, місця проживання, за мовними або іншими oзнaкaми. Piвніcть прав жінки і чoлoвiкa зaбeзпeчyєтьcя: наданням жінкам рівних з чoлoвiкaми мoжливocтeй y грoмaдcькo-пoлiтичнiй і культурній дiяльнocтi, y здoбyттi ocвiти і прoфeciйнiй пiдгoтoвцi, y праці та винaгoрoдi за неї cпeцiaльними зaxoдaми щодо oxoрoни праці і здоров’я жінок, вcтaнoвлeнням пeнciйниx пільг, cтвoрeнням умов, які дають жінкам мoжливicть пoєднyвaти працю з мaтeринcтвoм, правовим зaxиcтoм, моральною та мaтeрiaльнoю підтримкою мaтeринcтвa і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і мaтeрям».

Водночас, стаття 43 Конституції України, що гарантує право громадянам України на працю, містить обмеження для жінок.

«Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб».

А далі зазначено:

«Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється».

Тож стаття 43 суперечить першій частині статті 24 Конституції України і є внутрішньо суперечливою, бо в одній частині статті сформульовано положення про вільний вибір праці, а в інший передбачено заборону на використання праці жінок.

Обмеження, які накладаються на жінок, несуть у собі множинне дискримінаційне навантаження.

По-перше, є дискримінаційним ставити поруч у документах жінок та дітей (неповнолітніх). Жінки є дорослими особами, які мають однакові з чоловіками права. Діти мають окремі права, бо вони ще не повністю сформовані особи, більше за дорослих уразливі до соціальних негараздів та впливів.

По-друге, жінка позбавляється права вільного вибору своєї роботи.

По-третє, обмежуються економічні можливості жінок на ринку праці, що призводить до існування як ґендерних розривів в оплаті праці, так і до труднощів із офіційним працевлаштуванням.

Ці типи обмежень можна назвати прямими. Однак подібна норма без урахування соціально-економічного рівня розвитку суспільства має ще й побічні впливи.

Так, вона не стимулює модернізацію виробництва, підвищення кваліфікації та перекваліфікацію працюючих чоловіків, що також негативно впливає на суспільний розвиток як у близькій, так і у віддаленій перспективах.

Одним із головних чинників існування таких положень, на мою думку, є наявність суперечливих підходів до теоретичного обґрунтування прав жінок.

Перший варіант базується на ліберальному принципі свободи вибору та ґендерної рівності, другий – на патерналістських і навіть традиціоналістських уявленнях про захист жінок. Отже, у політико-правовому дискурсі паралельно існують щонайменше дві парадигми: паритетна (рівних прав та рівних можливостей чоловіків і жінок) і традиційна (охоронна, захисна).

Таке співіснування характерне не лише для українського законодавства, воно є і в міжнародних документах, зокрема, в конвенціях Міжнародної організації праці (МОП). Ті з них, які було ухвалено в першій половині ХХ століття, і досі залишаються чинними. Вони більше орієнтовані на патерналізм. Це конвенції МОП про захист материнства та заборону використання праці жінок (№№ 3, 45, 89), на положеннях яких багато в чому також базується сучасне українське законодавство.

Щоправда, останнім часом позиція МОП щодо ґендерних обмежень у сфері праці зазнала трансформації. Зараз МОП пропонує підхід, згідно з яким «держави-учасниці мають переглянути чинні стандарти захисту трудових прав, віддавши перевагу сучаснішим гарантіям і відмовившись від наявних заборон, базованих лише на статі працівника».

Це стосується, наприклад, Конвенції МОП № 45 про використання праці жінок на підземних роботах у шахтах будь-якого роду. Майже всі країни Європейського Союзу вже її денонсували.

Україна також спробувала це зробити, оскільки має відповідне зобов’язання за Угодою про Асоціацію з ЄС. Але вікно денонсації, відкрите до 31 травня 2018 року, так і не було використано.

1986 року МОП прийняла Конвенцію № 156 «Про трудящих із сімейними обов’язками», що закликає до захисту прав батьків, які мають виховувати дітей, – як жінок, так і чоловіків. Ухвалення Конвенції є кроком на шляху до ліквідації суперечностей у міжнародних документах. Цю Конвенцію Верховна Рада України ратифікувала у 2000 році.