Катерина Левченко - Гендерне тяжіння - виклики та рішення

Концепт «рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» посів чільне місце в правовому дискурсі міжнародних і національних документів.

Однак дискусії навколо розуміння поняття «рівність» у становищі статей у суспільстві тривають і досі.

А справді, що означає рівність, якщо люди є різними?

Як поєднати категорії рівності та відмінності, як застосувати їх у правовому полі для подолання будь-якої дискримінації?

Тут доречно згадати концепцію французького теоретика лібералізму Алексіса де Токвіля, який виділяв два різновиди посттрадиційного суспільства. Насамперед, це «демократія свободи» – демократичного розвитку суспільства, який базується на принципах конкуренції людей в економіці та інших сферах суспільного життя, що приводить до нерівних результатів серед різних людей і до успіху найпідприємливіших (рівність можливостей). Другий – це «демократія рівності» – напрям демократичного розвитку суспільства, який базується на принципах певного обмеження свободи, вільної конкуренції та намагання втиснути нерівних за власною природою людей у єдині рівні рамки (рівність результату).

То що ж ми маємо?

Рівність у багатьох випадках розглядають як рівність перед законом. І вважають при цьому, що закони, які не передбачають різниці між людьми, одночасно ґрунтуються на ідеях рівності. Тож надання цілям формальної рівності політичних і правових переваг у демократичних системах створює водночас і ресурси, і проблеми.

Не всі люди мають однакові можливості, і для забезпечення реальної рівності необхідно враховувати різні умови різних груп людей. Для того щоб забезпечити рівність результату, політика повинна бути спроможною ліквідувати перешкоди, які може спричинити попередня дискримінація.

Такі моделі ґрунтуються на усвідомленні, що для забезпечення рівності замало лише законодавчих настанов із цього питання. Таким чином, знову повертаємося до питання взаємовідносин у рамках опозиції «рівність – відмінності», які концептуалізовано в термінах симетристського та асиметристського підходів до ґендерних відмінностей 18.

Прихильники симетристського підходу виправдовують ґендерно нейтральні типи політики, базуючись на трьох теоретичних позиціях: асиміляціонізму, андрогінії, безґендерності. Також є пропозиції запровадити й четверту позицію – «врахування різноманітності» 19. Розглянемо кожну з них.

Асиміляціонізм вважає, що до індивідів необхідно ставитися однаково, без врахування групових відмінностей – реальних та вигаданих, біологічно чи культурно зумовлених. Він припускає, що жінки подібні до чоловіків у всіх суттєвих аспектах або їм дано таку можливість. Ґендерні особливості, звісно, існують, але не можна допустити, щоб вони стали значущими 20.

Прихильники юридичної андрогінії використовували аналогію для того, щоб опанувати особливості різних статей, виявити спільне в житті індивідів різних статей, але «не для того, щоб конвертувати пов’язані зі статтю фізичні особливості до універсальної основи». Андрогінне трактування концепції рівності дозволяє подолати визначення типового працівника як винятково чоловіка та запровадити інтегрований – і андрогінний – прототип 21.

Але такі підходи відкидають феміністки й феміністи – правники з академічного середовища, які здебільшого дотримуються асиметристських концепцій. Вони намагаються ліквідувати позиції рівного трактування, вважаючи їх невиправдано спрощеними додатками до принципу формальної рівності. Теоретичні пошуки навколо визначення поняття «рівність статей» неможливі без ґендерного аналізу, врахування ґендерних відмінностей.

Шведський дослідник Е. Мауда пропонує три принципові підходи до вирішення проблеми ґендерної нерівності.

Перший базується на ідеї про те, що чоловіки та жінки – різні, але рівноцінні люди. Такий підхід лежить в основі переоцінки традиційно жіночих видів зайнятості. Прикладом може бути надання жінкам пенсійного забезпечення за виконання домашньої обслуговуючої роботи.

Другий спирається на ідеї рівності жінок та чоловіків, де права останніх виступають як певний стандарт. У такому випадку рівність передбачає зрівняння жінок із чоловіками практично без урахування різниці між статями. Відповідний підхід втілюється в залученні жінок до різних сфер громадського життя, що підвищує їхню соціальну роль. Прикладом може бути військова служба для жінок. Наприклад, у 92% армій НАТО всі посади та професії відкриті для жінок!