Мигель де Сервантес Сааведра - Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

«Дон Кіхот» належить до найвідоміших і найвагоміших творів світової літератури, інтерес до яких не згасає, бо їх зміст невичерпний, як саме життя. Він тісно прив’язаний до епохи, у межах якої виник, і водночас виходить далеко за них. Кожна доба знаходить у ньому зміст, актуальний саме для неї, непомічений чи незалучений людьми попередніх епох. Йому присвячена така кількість наукової, критичної і коментаторської літератури, що не буде перебільшенням сказати: людського життя не вистачить для її прочитання.

Творчість Сервантеса є однією з вершин «золотого віку» іспанської літератури – періоду її найвищого злету, який тривав майже два століття (ХVІ – ХVІІ) й закінчився разом із творчістю Кальдерона. Вона тривала під завершення Відродження, яке в Іспанії мало місце значно пізніше, ніж у більшості країн Європи, й припадала на злам не лише двох століть – ХVІ і ХVІІ, а й двох великих культурно-історичних епох – Відродження й Бароко. Це був драматичний період в історії Європи, позначений глибокими світоглядними зрушеннями, які відобразилися і в Сервантесовій творчості, що втілила і найвищий злет іспанського гуманізму, і найбільш драматично виразила розчарування в його ідеалах. Працював Сервантес у різних жанрах: замолоду писав вірші й пізніше теж неодноразово звертався до поезії, відомий він і як драматург. Але насамперед Сервантес був прозаїком, його збірка «Повчальні оповідки» започаткувала іспанську традицію новелістики й дала кращі зразки цього жанру в європейській літературі. Та все ж світовій своїй славі Сервантес завдячує саме «Дон Кіхотові».

Написаний «Дон Кіхот» був під кінець довгого й нелегкого життя його автора. Це підсумковий твір письменника, який увібрав увесь життєвий досвід, усі роздуми, всю мудрість свого творця. Існує думка, що в ньому Сервантес виразив самого себе, на її основі з’явилася тенденція до зближення, а то й злиття його з персонажем. Мотив зближення автора з Дон Кіхотом пронизує кращий біографічний твір про письменника – роман німецького письменника Бруно Франка «Сервантес» (1934). Утім, схожість між Дон Кіхотом та його автором не варто абсолютизувати, адже у своєму романі Сервантес виразно зберігає дистанцію між собою й персонажем.

Достеменних відомостей про життя Сервантеса не так уже й багато. Вважається, що народився він 29 вересня 1547 року в містечку Алькала де Енарес, неподалік від Мадрида, в родині, що належала до гідальгії (дрібного дворянства), але бідній, що для тодішньої Іспанії не було дивиною; бідність переслідувала Сервантеса майже до смерті. Це була багатодітна родина лікаря, який у пошуках практики часто переїжджав із міста до міста, зупиняючись на певний час у Кордові, Мадриді, Севільї чи Вальядоліді. Системної освіти майбутній письменник не отримав, його навчання в університеті Алькала де Енарес, скоріш за все, – один із міфів, якими оповите його життя. Та достеменно відомо, що він багато уваги приділяв самоосвіті. Відомо також, що в Мадриді Сервантес навчався у міській колегії (школі) у гуманіста Х. Л. де Ойоса, послідовника знаменитого нідерландського гуманіста Еразма Роттердамського. 1569-го Ойос допоміг Сервантесу опублікувати кілька сонетів й, можливо, у цьому ж році – вступити на службу до кардинала Аквавіви, посла Папи Римського Пія V в Іспанії. Разом з Аквавівою Сервантес потрапив до Італії й отримав можливість долучитись до Високого Відродження (кінець ХV – кінець ХVІ ст.), піку італійської ренесансної культури й водночас її завершального етапу. Та обставини склалися так, що 1570-го Сервантес був змушений вступити на армійську службу, і 7 жовтня 1571 року в складі об’єднаного іспано-венеційського флоту взяв участь у знаменитій морській битві в Лепантській затоці (нині називається Коринфською), яка стала першою великою поразкою Османської імперії на морі. У результаті отриманого в цій битві поранення ліва рука Сервантеса була пошкоджена; пізніше він писав: «заради більшої слави правої», натякаючи на свої письменницькі звитяги. Тим не менш, він залишився у війську ще на чотири роки, беручи участь у морських і сухопутних битвах. Головнокомандувач іспанською армією в Італії у рекомендаційному листі до короля Іспанії Філіпа ІІ відзначив заслуги Сервантеса, що мали допомогти йому знайти службу на батьківщині. Проте 1575-го, на шляху додому, Сервантес потрапив у полон до алжирських піратів і був змушений провести в рабстві довгих п’ять років. Ймовірно, згадуваний лист став причиною того, що за Сервантеса був призначений викуп, зібрати який його родині не вдалося. Три чи чотири рази він безуспішно намагався втекти, допоки наприкінці 1580-го його не викупили тринітарії, монахи ордена Пресвятої Трійці, основна місія якого полягала у звільненні християн з мусульманського полону.