Міґель де Сервантес Сааведра - Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський

У певному селищі місцевості Ла-Манча, [1] У певному селищі місцевості Ла-Манча… — рядок з іспанського народного романсу. — Прим. пер. ( тут і далі ). назва якого не варта і згадки, не так давно проживав один із тих ідальго, [2] Ідальго — середньовічний іспанський дворянин. чиє майно складалося тільки зі списа, що іржавів у козлах, старовинного щита, худої шкапи та прудкого хорта. Приблизно третина його статків йшла на невибагливу їжу, нерідко без м’яса, у тому числі по вихідних. Решта витрачалася на одяг, щоправда, святкове вбрання мало чим відрізнялось від повсякденного. Крім господаря, в садибі мешкали ще не стара економка, племінниця, якій скоро мало виповнитися двадцять, і лише один слуга по господарству. Тож останньому доводилося займатися не тільки хатньою роботою, а й у полі працювати, коня порати або інколи й садові ножиці в руки брати. Вік ідальго наближався до п’ятдесяти; був він міцної статури, худорлявим; прокидався зазвичай зі сходом сонця, а ще дуже любив полювати. Існують вагомі підстави вважати, що його прізвище було Кіхáна. Втім, усе це не має суттєвого значення для даної оповіді; найголовніше — ні на крок не відступати від істини, розповідаючи про нього.

Слід зауважити, що дозвілля, яке тривало ледь не увесь рік, згаданий сеньйор повністю присвячував читанню лицарських романів і з часом настільки захопився цією справою, що майже облишив полювання та перестав цікавитися господарством. Його допитливість і нерозсудливість сягнули так далеко, що він продав кілька ділянок орної землі, аби мати змогу купувати улюблені книжки. Невдовзі йому вдалося зібрати у домі чи не всі існуючі романи, присвячені лицарській тематиці. Виразність прози та мудровані висловлювання їх авторів здавалися ідальго справжніми вершинами літературного мистецтва, особливо це стосувалося любовних послань привабливим дамам і викликів на дуель.

Намагаючись осягнути хитросплетіння пишномовного стилю, бідолашний кабальєро [3] Кабальєро — ввічливе звертання до чоловіків у деяких іспаномовних країнах; лицар. поволі втрачав розум, бо в них не розібрався б навіть Аристотель, [4] Аристотель — давньогрецький філософ. якби зумів воскреснути саме заради цієї мети. Не раз йому доводилося сперечатися з Перо Пéресом, місцевим священиком, людиною освіченою, стосовно того, який лицар вартий більшої поваги: Пальмерíн Англійський чи Амадíс Галльський.

Водночас Нíколас, цирульник із того самого селища, віддавав перевагу лицарю Феба [5] Феб — у грецькій міфології одне з імен-епітетів бога Сонця Геліоса (Аполлона). або, принаймні, дону Галаору, брату Амадіса Галльського.

Словом, наш герой так занурився у читання, що дні й ночі проводив над книгами. Від хронічного недосипання його мозок почав висихати, поступово наближалося божевілля. Уява була переповнена змістом прочитаного: різноманітними чародійствами, поєдинками, битвами, кинутими рукавичками, [6] Кинута в обличчя супернику рукавичка являла собою одну із форм виклику на дуель. пораненнями, залицяннями, коханням, стражданнями та всілякими іншими дурницями. Врешті-решт він зовсім позбувся здорового глузду, сприймаючи абсолютну нісенітницю — усіх тих велетнів, драконів, перевертнів тощо — єдиною реальністю.

Остаточно схибнувшись, ідальго утнув дивовижну річ, до якої ще не додумався жоден безумець. Йому здалося доречним і вкрай необхідним, як задля примноження своєї слави, так і на благо батьківщини, стати мандрівним лицарем: подорожувати світом верхи, зі зброєю в руках, у пошуках пригод і займатися тим, чим займалися знайомі йому романтичні персонажі. А саме — сміливо долати, нехтуючи небезпекою, усілякого роду несправедливість і завойовувати вічну славу. Сповнений приємних ілюзій, бідолаха поспішив втілити цю ідею в життя.

Отже, він узявся вичищати до блиску бойове спорядження, що належало його предкам, а нині, давно скинуте як непотріб у комірчині, вкрилося іржею та пліснявою. Відтак заходився лагодити шолом, якому бракувало забрала, і витратив майже тиждень, щоб за допомогою підручних матеріалів змайструвати щось подібне. На жаль, перша ж перевірка міцності виробу засвідчила, що картон — ненадійний захист від удару мечем. Довелося почати заново й скористатися залізними пластинами, після чого ідальго цілком вдовольнився, досить слушно припустивши, що подальші випробування зайві.