Мигель де Сервантес Сааведра - Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

Каролінзького циклу рицарських романів у середньовічній Франції не було: діяння Карла Великого та його перів – матеріал героїчного епосу, так званих chansons de geste (пісень про діяння), найвідомішою з яких є «Пісня про Роланда». Але згодом вони переходять до рицарських романів і поем, але не середньовічних, а ренесансних. Це стосується і часто згадуваних у «Дон Кіхоті» італійських поем Маттео Боярдо «Закоханий Роланд» та Лодовіко Аріосто «Несамовитий Роланд», й іспансього циклу романів про Рінальда Монтельбанського тощо. З кінця ХІІ, у ХІІІ ст. рицарські романи поширюються із Франції Німеччиною, у ХІІІ – ХІV ст. – Англією, дедалі частіше стаючи прозовими. На Апеннінському та Піренейському півостровах у середні віки вони не поширились.

В Іспанії рицарські романи почали писати з кінця ХV ст., а період їх розквіту припав на першу половину ХV – середину ХVІ ст. На відміну від не дуже великих, зазвичай віршованих середньовічних романів, іспанські були, як правило, більшого обсягу й прозовими. Їх структура дозволяла практично нескінченно нанизувати продовження: герої не вмирали й з’являлись у подальшому ще потужнішими, здатними на більш вражаючі подвиги, часом на роль головного героя висувалися їх нащадки, змінюватися могли й автори роману. Так, один з кращих і найпопулярніших романів «золотого віку» – «Амадіс Гальський», розпочатий Монтальво, автором перших п’яти частин (серед них і роману про Еспландіана, нащадка Амадіса Гальського), був продовжений іншими письменниками й розрісся до тринадцяти книжок. На відміну від більшості іспанських романів, його сюжет був народжений на Піренейському півострові.

Читацька аудиторія рицарських романів в Іспанії була широкою: ними зачитувалися кабальєро і гідальго (представники дрібного дворянства), городяни й студентство, духовенство, – усі, хто знав грамоту. У такому захопленні навіть убачалося щось на кшталт національного лиха, й видавалися королівські декрети, які забороняли друкувати й поширювати рицарські романи в Іспанії та її володіннях; утім, їх дія обмежилася лише Латинською Америкою. Безпричинних явищ у світі немає, й незвичайна популярність рицарських романів у тогочасній Іспанії також мала свої причини, і шукати їх слід в іспанській історії та іспанському національному характері, формованому поступом історії. З VIII до XV ст. Іспанія – чи в цілому, чи окремі її регіони – знаходилась під владою маврів (так називали вихідців із Північної Африки), і весь цей час ішла Реконкіста – відвойовування іспанцями своїх земель. Згодом цей дух авантюризму плекався колоніальною експансією іспанських монархів: тисячі іспанців їхали за океан, щоб розбагатіти на срібних копальнях і золотих розсипах Південної Америки, яка стала заокеанським володінням іспанськї корони. Авантюрний дух знаходив вираження в рицарських романах і, в свою чергу, підживлювався ними. Але все це мало й зворотний бік: кожен гідальго розраховував на щасливий випадок, а продуктивна праця знецінювалась, ремесла, торгівля, сільське господарство занепадали, що, зрештою, призвело до жорстокої економічної кризи; все це також знайшло відображення у геніальному творінні Сервантеса.

Не треба вважати, що іспанські романи ХV – ХVІ ст. були простим наслідуванням середньовічних: створені в епоху Відродження, вони по-своєму передавали її cвітобачення. У деяких з них, як у «Тиранті Білому», відчутніший зв’язок із середніми віками, в інших, як в «Амадісі Гальському» – з Ренесансом. Та в цілому авантюрний дух рицарських романів став своєрідним переломленням ренесансно-гуманістичного світовідчуття в умовах іспанської дійсності, з урахуванням іспанського національного характеру. «Витворений авторами цих романів «міф про рицаря» перетворився на іспанський героїзований варіант гуманістичного «міфу про людину», найдосконаліше творіння Господнє. Незвичайна фізична міць героя-рицаря, спрямована на служіння Добру й борьбу зі Злом, на допомогу тим, хто потребує захисту й чиї права знехтувані, порушені грубою силою і беззаконням» (С. Пискунова). Із закінченням великої епохи Завоювань і Географічних відкриттів, з розчаруванням у невичерпних можливостях людської особистості, висихає ґрунт, на якому пишно розростався ренесансний рицарський роман. У процес відмирання цього жанру зробив свій внесок і сервантесівський «Дон Кіхот».

Та чи безслідно зник із тих пір інтерес до рицарських романів, як і самий цей жанр? Ґрунтовні дослідження західних вчених показують, що рицарські романи у великій кількості видавалися в Європі навіть у ХVІІІ ст. (хоча нових на той час уже практично не писали). А наприкінці ХVІІІ ст. він ліг в основу популярного донині готичного роману, де в іншій жанровій, та передусім світоглядній, парадигмі продовжили своє існування зачаровані замки й чаклуни, фантастичні істоти й магія; утім, їх семантика стає переважно негативною, а загальний зміст та колорит цих творів похмурий. Продовження свого існування рицарський роман якоюсь мірою знайшов у фентезі, літературному жанрі сучасності.