Мигель де Сервантес Сааведра - Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

Але вперше про геніальність «Дон Кіхота» заговорили у ХVІІІ ст., хоча й не полемізували з його характеристикою як роману комічного. Своє захоплення і глибоку зацікавленість «Дон Кіхотом» висловили передусім видатні англійські романісти – Філдинґ, Смоллет і Стерн. Вони не лише високо оцінили цей твір, але й інтегрували його в процес творення нового типу роману. Середина ХVІІІ ст. була часом, коли в Європі, передусім Англії, йшов активний процес формування роману, який отримав назву novel. На відміну від romancе, до якого належить і рицарський роман, це був твір про звичайне життя і звичайних людей, їхні справи, душевні й ментальні колізії, він був чужий фантастиці з тенденцією, щоб його приймали за життєву правду. Сервантесів «Дон Кіхот» був активно залучений до цього процесу: його композиційні принципи, «вставні новели», які уможливлювали більше охоплення дійсності, його поліфонічність, гра з перспективами тощо були підхоплені романістами ХVІІІ ст. Прислужився й Сервантесів досвід оновлення існуючих романних форм шляхом пародіювання. Особливо великий вплив справив образ Дон Кіхота, з якого вийшла ціла галерея диваків в англійській, а згодом, європейській літературі. Диваки й комічний елемент стали важливою рисою англійського роману, і тут також не обійшлося без «Дон Кіхота».

Дон Кіхот перетворився на один із «вічних образів» літератури, до певної міри, ствердившись у суспільній свідомості, в якості архетипу. Отримав він і «самостійне» літературне життя, фігуруючи в тому чи іншому потрактуванні у творах письменників різних епох. А Сервантесів роман, звісно, у позбавленому нюансів і обертонів вигляді, став чимось на кшталт міфу, відомого всім. Та розкриваючи цю книжку, варто відкинути нав’язані нам уявлення: вони приходять далеко не завжди із самого тексту й не із його глибокого розуміння, а, сказати б, «іззовні»: багато стереотипів його сприйняття й потрактування «витає в повітрі». Тож варто насолоджуватися грою розуму й дотепністю Сервантеса, розважатися грубуватими витівками персонажів, бути готовими до серйозних повчань і уроків моралі, дивуватися глибині розуміння людей і сприймати надзвичайно проникливі судження про світопорядок. На завершення маємо повторити: «Дон Кіхот» Сервантеса невичерпний, як саме життя, тож звести його зміст до одного чи навіть кількох потрактувань немислимо. Але їх варто враховувати, адже відкрите його уважними читачами й дослідниками – як колишніх часів, так і сучасних – не може не посприяти глибшому осягненню цього непересічного твору.

Н. Білик

Уповаючи на те, що Ви, Ваша Ясновельможність, яко державець, завше прихильний і зичливий красним мистецтвам, добре приймаєте й шануєте всілякого роду книги, а надто такі, що зі шляхетності своєї не знижаються до корисливого прислужування черні, поклав я пустити в світ «Премудрого гідальга Дон Кіхота з Ламанчі» під ослоною преславного ймення Вашої Ясновельможності; тож із поштивістю, належною такій високій гідності, благаю Вас прийняти його під ласкаву свою опіку – нехай і позбавлений коштовних оздоб витворності і вченості, якими красуються звичайно твори, скомпоновані в домах людей освічених, стане він під тим захистком сміло перед суд тих мудрагелів, що, виходячи за межі власного недомислу, повсякчас ладні трактувати чуже писання з надмірною суворістю й недостатньою справедливістю; сподіваюся, що, споглянувши очима премудрості своєї на мої добрі наміри, Ваша Ясновельможність не погордує цим щирим і покірним приносом.

Хотів би я, дозвільний читальнику (тут ти мені й без божіння можеш дати віру), хотів би, кажу, щоб цяя книга, дитина мого умислу, була гарна, весела й дотепна понад усяку уяву, – отже, не здолав-таки переступити закону природи, що, який, мовляв, батько, такий і син. І справді, щó іншого міг спородити мій недійшлий та недолугий розум, як не повість про худого, хирного і химерного сина, повного розмаїтих думок та гадок, що зроду ніякій душі живій і в сні таких не приверзеться? Ще ж як на те і народилося воно в темниці, [2] Задум «Дон Кіхота» народився у в’язниці. в тому осідку всілякої недогоди, в тому притулку прикрого гомону й гамору…