Мигель де Сервантес Сааведра - Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

Якщо ти потрапиш, кни- (го),
До розумного у ру (ки),
Вже тобі не скаже ду- (рень),
Що говориш ти дурни- (ці).
А якщо тебе на ли- (хо)
Візьме який-небудь йо- (лоп),
То почуєш ти від ньо- (го)
Різні несусвітні ре- (чі),
Хоч йому завжди здає- (ться),
Що у нього теж є ро- (зум).

Як показує нам до- (свід),
Хто під добрим древом ста- (не),
Добра тінь того вкрива- (є);
Ми ж у Бехарі знахо- (дим)
Древо царственого ро- (ду);
Принців родить теє дре- (во),
І процвів між ними ге- (рцог),
Новий Олександр Вели- (кий);
Станьмо в тінь його: сміли- (вим)
Доля, певно, усміхне- (ться).

Ти повідаєш приго- (ди)
Дворянина із Лама- (нчі),
Що, романів начита- (вшись),
Загубив свій добрий ро- (зум).
Дами, рицарі, двобо- (ї)
Полонили його се- (рце);
Закохався він шале- (но),
Мов Роланд Несамови- (тий),
І відважно, мужньо би- (вся)
За прекрасну Дульсіне- (ю).
Ієрогліфів примхли- (вих)
Не друкуй занадто гу- (сто):
Хто кохається в фігу- (pax),
Марно тратить той чорни- (ло).
А як просто річ вести- (меш),
Не візьме ніхто на глу- (зи):
«Бач, знайшовсь Альвар де Лу (на),
Ганнібал лукавомо- (вний),
Чи Франціск, що у поло- (ні) [29] Альваро де Луна (1388 чи 1390–1453) – фактичний правитель при Хуані ІІ, королі Кастилії й Леона, але на вимогу дружини короля Ізабели Португальської був позбавлений волі, а потім страчений. Ганнібал (247–183 рр. до н.е.) – видатний карфагенський полководець, який здобув багато перемог, але був змушений покінчити з життям, випивши отруту з персня, який завжди носив із собою. Французький король Франціск І у битві при Павії (1525) під час італійських воєн (1494–1559) потрапив у полон до іспанців, де провів рік, і був змушений відмовитись від завоювань в Італії.
Нарікає на форту- (ну)!»

А як небо не суди- (ло),
Щоб була ти хитрому- (дра),
Як Латино, вчений му- (рин), [30] Мурин (негр) Хуан Латино, вихований в домі іспанського гранда, отримав кафедру граматики в Ґранадському університеті.
Не вдавайся до лати- (ни),
Не наводь цитат анти- (чних)
І не дуже філосо- (фствуй),
Бо побачиш – скривить ро- (та)
Той, хто діло розбира- (є),
І тобі на вухо ска- (же):
«Що ти голову моро- (чиш)?»

Не залазь у душу лю- (дям)
І не дмухай їм у ка- (шу),
Не втручайся в чужі спра- (ви),
Бо цього ніхто не лю- (бить);
Як із інших ти кепку- (єш),
То дістанеш сам по ша- (пці);
Ні, вже краще добру сла- (ву)
Просто й чесно зароби- (ти),
Хто ж пускає в друк дурни- (ці),
Той довіку подать пла- (тить).

Треба бути ідіо- (том),
Щоб сусіді вікна би- (ти),
Коли сам живеш в буди- (нку)
Під покрівлею скляно- (ю).
Як розумний пише тво- (ри), —
Все обдумає, обми- (слить),
Щоб ніде з шляху не схи- (бить);
Хто ж папір даремно тра- (тить)
На розвагу кухова- (ркам),
Пре у книгу пісне й ки- (сле).

О ти, чиї пригоди невеселі
Нагадують мою біду немало,
Коли ридав з одчаю я бувало,
Страждаючи один на Бідній Скелі; [32] Амадіс Гальський сховався від світу на острові Бідна Скеля, «проводячи свої дні в сльозах і постійних душевних муках» після того, як Оріана несправедливо приревнувала його до Бріолани, якій він допоміг повернути острів. Дон Кіхот намагається копіювати безумства, викликані любовною тугою свого улюбленого героя в розділах ХХV і ХХVІ першої частини роману.