Мигель де Сервантес Сааведра - Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

Ти, що гасив жагу в гіркім джерелі,
Кого розпука слізьми напувала,
Кого земля з землі ж і годувала,
Не з мідної чи срібної тарелі, —

Будь певен в тому, що на віки вічні,
Допоки в небі у красі величній
Погонить коні Феб золотокудрий, [33] Сонце (Феб – один з епітетів Аполлона як божества світила).

Твій подвиг буде в людях найславніший,
Твій рідний край між інших найсильніший,
А твій творець – над всіх у світі мудрий!

Я бив, рубав, крушив, віщав і діяв,
І подвиги звершив я незрівнянні;
Відважний і палкий на полі брані,
Сто кривд я відомстив, сто сот розвіяв.

Зажив я слави, про яку я мріяв,
І віддано служив своїй коханій;
Пігмей мені ввижався в великані,
І завжди честь у битвах я леліяв.

Над долею я знав могутні чари,
Хапав за чуба випадки ледачі,
Тьму перешкод зумів перебороти.

Та хоч піднеслись високо над хмари
Оті мої прославлені удачі, —
Тобі я заздрю, славний Дон Кіхоте!

Хотіла б я, прекрасна Дульсінеє,
Щоб висився в Тобосі замок мій;
Змінявши Лондон на приют сільський,
Спочила б я і тілом і душею.

Якби могла я мрією твоєю
Доповнити веселку власних мрій
І глянути, як рицар вірний твій
Летить у бій, подібний до Арея! [36] Арей ( Арес ) – у давньогрецькій міфологіїї бог війни, він же Марс у римській.

Якби я цноту вберегти могла
Від Амадіса, як уберегла
Ти від свого гідальга Дон Кіхота!

Всі заздрили б незаздрісній мені,
А я жила б щасливо день при дні,
Не відаючи, що таке гризота.

Чолом тобі, прославлений герою!
З тобою доля повелась ласкаво:
Ти джурою служив і діяв браво,
Не втративши, проте, свого спокою.

Лишивши серп, носив ти пану зброю
І правду мовив щиро, нелукаво;
Урозумлять ти маєш повне право
Шаленців, що змагаються з судьбою.

Хороший, Санчо, твій осел сумирний;
Сакви твої, потрібні при обіді,
Усім являють розум твій статечний.

Хвала ж тобі, о зброєносцю вірний!
Недарма, ні, гишпанський наш Овідій
Підніс тобі цибульки, яко ґречний.

Я – пузатий Санчо Па- (нса),
Зброєносець Дон Кіхо- (та);
Щоб пожить собі в охо- (ту),
Я подався в мандри з па- (ном).
Вмію п’ятами кива- (ти)
Від усякої хале- (пи),
Як мовчазний Вільядьє- (ґ),
Всім відомий з «Селесті- (ни)»; [37] Селестіна – хитромудра героїня однойменного надзвичайно популярного в ХVІ – ХVІІ ст. іспанського роману-драми, написаного, вірогідно, Ф. Де Рохасом у 1492–1497 рр.; цей твір вважається попередником пікарески (крутійського роману).
Пречудова тая кни- (га),
Тільки надто вже відве- (рта).

Я, що звуся Росина- (нтом),
Правнук вірного Баб’є- (ки),
А що зроду був худе- (нький),
Дон Кіхотові прида- (вся).
Хоч обидва ми коща- (ві),
Я, як треба, бігать мо- (жу),
За вівсом хоч би й гало- (пом).
Я меткий, мов Ласарі- (льйо), [38] Ласарільйо – герой роману «Життя Ласарільйо з Тормеса, його пригоди й знегоди» (1554) невідомого автора, який вважається першою пікарескою (крутійським романом). Ці твори були написані у формі мемуарів пікаро (крутія, пройди), як правило, вихідця із соціальних низів, який відтворює епізоди свого життєвого шляху, на якому успіхи змінювалися невдачами; соціальні й моральні норми його не обходять, на меті він має суто егоїстичні й матеріальні інтереси. Крутійський роман з Іспанії поширився Європою й, дещо трансформуючись, зберігав свою популярність протягом ХVІІ та ХVІІІ століть.
Що вино в сліпого ви- (крав),
Підманивши на соло- (му).