Мигель де Сервантес Сааведра - Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

Смерть бліда і в злидарські халупи, і в царські палати стукає рівно ( лат. ). (Горацій, кн. І, ода 4.)

Горацій (65 р. до н. е. – 8) – один з найбільших римських поетів і найшанованіших теоретиків літератури. Обидва наведені далі рядки дійсно Горацієві.

Я ж вам глаголю: любіть ворогів ваших (лат.). ( Євангелія від Матвія, розділ V, в. 44.)

З серця беруться ледачі думки (лат.). (Те саме, розд. XV, в. 19.)

Наведений двовірш зі збірки «Трістії» Овідія (43 р. до н. е. – 17), одного з найбільших римських поетів. Помилка припущена Сервантесом зумисно. Двовірші Катона (ІІІ чи початок ІV ст.) – широко відома за тих часів збірка повчальних латинських віршів-висловів, яка приписується Діонісію Катону.

Поки щасливо живеш, численних матимеш друзів. Прийде година лиха – зразу лишишся один. (Цей латинський двовірш належить не Катонові, а Овідію – збірка «Жалі», книга перша, елегія VI).

Граматики – вчені-філологи, які досліджували й коментували тексти, писані грецькою й латиною (вивченню текстів сучасних авторів тогочасна наука загалом багато уваги не приділяла).

…Голіаф альбо Голіят… – одноборець філістийський, котрого пастух Давид убив каменем із пращі в Теребинтовій долині, як про те повідається в Книзі Царів… – Йдеться про описану в Старому Завіті битву; Голіаф – велетень філістимлянин (філістимляне – давній народ, який заселяв приморську частину Ізраїлю); Давид – майбутній цар Іудеї та Ізраїлю.

Тахо – найбільша річка на Піренейському півострові, протікає й територією Ла-Манчі.

Море-Окіян – Атлантичний океан.

У давньогрецькій міфології пастух-велетень Как хитромудро вкрав у Геракла волів, заганяючи їх до печери задом наперед, та Геракл почув їх ревіння й на смерть покарав крадія.

Єпископ Мондоньєдський – іспанський письменник Антоніо де Ґевара (1480? – 1554?), наведені імена взяті з його «Інтимних записок».

У давньогрецькій міфології Медея – колхідська царівна, яка допомогла Язонові заволодіти золотим руном й, тікаючи з ним до Греції, вбила власного брата; коли Язон її зрадив, убила його наречену й двох своїх синів від нього. Також вона порадила дочкам царя Пелія, які забажали омолодити батька, розрубати його на куски й зварити в казані, відомі й інші жорстокості чаклунки. Про них ідеться в сьомій книзі «Метаморфоз» Овідія.

У Гомеровій «Одіссеї» закохана в героя німфа Каліпсо тримала його на своєму острові, обіцяючи безсмертя. Цірцея (Кірка, Кіркея) – у давньогрецькій міфології чаклунка з осторова Ея, яка закохалась в Одіссея й утримувала рік на своєму острові, а його супутників обернула на свиней; про це розповідається в Гомеровій «Одіссеї». У Верґілія ж, на якого посилається Сервантесів порадник, це чаклування лише згадується у восьмій еклозі «Буколиків» («Кірка чаклунством в свиней замінила Уліссових друзів…»). Кілька згадок про Цірцею (Кірку) містить й «Енеїда» Верґілія, зокрема про те, як Цірцея (Кіркея) привела звичайну кобилу до вогненних коней свого батька Сонця (в результаті чого, як відомо з міфу, виникла порода коней, у яких з ніздрів вилітало полум’я).

Римський політичний діяч і полководець Гай Юлій Цезар, який 58–50 рр. до н. е. був намісником римської провінції Ґаллія (Ґаллією до ХVІІ ст. включно називали землі, які входять до складу сучасних Франції, Люксембурґу, Бельгії, Нідерландів і Швейцарії), у своїх «Записках про ґалльську війну» відтворює події часів намісництва, але про себе пише в третій особі. Плутарх (46 – 120 чи 125) – давньогрецький історіограф, автор знаменитих «Порівняльних життєписів», вважається творцем жанру біографії.

Леон Іудей – Абрабанель Ієгуда (1470? – 1521?) – іспано-єврейський релігійний письменник, його трактат «Бесіди про кохання» написаний італійською.

Фонсека – Крістобаль де Фонсека (1550? – 1621) – чернець авґустинського ордену, автор двотомної праці теологічного характеру «Трактат про любов до Бога».

Джура – зброєносець.

Прощай, будь здоров ( лат.).

Урганда – чарівниця з роману «Амадіс Гальський», яка захищає головного героя; за те, що часто змінювала вигляд, прозвана баламуткою.