Мигель де Сервантес Сааведра - Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

– У тім-то й заковика, – заперечив Санчо, – що то мені не в сні приздрілось: я тоді не сонний був, от як і тепер, а в мене на тілі не менше, мабуть, синяків, ніж у пана мого Дон Кіхота.

– Як сього пана звати? – перепитала астурійка Маріторна.

– Дон Кіхот з Ламанчі, – одрік Санчо Панса. – Він мандрований лицар, і то один із найліпших і найкріпших, яких уже віддавна світ не бачив.

– А що воно таке – мандрований лицар? – спитала наймичка.

– Ти що, вчорашня, що сього не знаєш? – здивувався Санчо Панса. – Мандрований лицар, то, небого, така штука, що сьогодні його лупцюють, а завтра на цісаря коронують, сьогодні він над усіх безщасний і безрадний, а завтра своєму зброєноші два чи три королівські вінці кине.

– Як же се ви, – спитала господиня, – мавши такого доброго пана, і досі графства навіть собі не заслужили?

– Ба яка швидка! – одказав Санчо. – Ми ще всього місяць один, як почали пригод шукати, а путньої поки що не мали жодної. Воно ж і так буває, що шукаєш одно, а напитаєш зовсім інше. Та як тільки пан мій Дон Кіхот ті свої рани, чи то пак басамани позагоює, а я од моїх не скалічію, то я своїх надій на найвищі можновладницькі титули в Гишпанії не проміняю.

Дон Кіхот прислухався до тих балачок з пильною увагою, а потім підвівся на ліжку, скільки здужав, узяв корчмариху за руку й промовив:

– Повірте, прекрасна сеньйоро, ви можете вважати собі за щастя, що пригостили в себе в замку таку персону, як я. Не хочу сам себе хвалити, бо власна хвальба, як то кажуть, не платить, та нехай про мене повідає вам мій зброєносець. Одно скажу: послуга, яку ви мені зробили, навічно вкарбується в скрижалі моєї пам’яті, і я вам буду вдячний за неї поки живоття мого. І якби небеса з високого свого призвоління не вчинили вже мене рабом кохання і невольником очей прекрасної невдячниці, що ймення її я ледве наважуюсь вимовити пошептом, то очі сієї вродливої панянки взяли б тепер у бран мою волю.

Господиня, дочка її та брава Маріторна слухали оторопіло тої мови нашого мандрованого рицаря, аніже не розуміючи, ніби він по-грецьки говорив абощо, здогадувались тільки, що то мають бути якісь лестки чи компліменти. Не звиклі до таких речей, вони дивились на Дон Кіхота й дивувались, бо то, здавалось, була якась опрічна від інших людина. Нарешті господиня подякувала рицареві, як могла, по-своєму, по-корчемному, за його ґречну мову і пішла з дівчиною, а наймичка Маріторна взяла поратися коло Санча, бо він потребував допомоги не менше од свого пана.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Першу книгу Сервантес присвятив дону Алонсо Дієґо Лопесу де-Суньїґа-і-Сотомаойру, який підтримував багатьох тогочасних письменників. На яку допомогу з боку дука Бехарського розраховував Сервантес – невідомо. Дук – герцог.

Задум «Дон Кіхота» народився у в’язниці.

Свій твір Сервантес приписуватиме вигаданому авторові, собі залишить роль його презентатора й коментатора.

З 1585-го й до виходу 1605 р. першої книги «Дон Кіхота» Сервантес не публікував нічого.

Аристотель і Платон – найвідоміші давньогрецькі філософи (ІV ст. до н.е.).

«Отцями Церкви» в широкому розумінні називали видатних церковних діячів I–VIII ст.; Тома Аквінський (1225–1274) – один з найшанованіших теологів і святих католицької церкви.

За давньогрецьким філософом Зоїлом (ІV – ІІІ ст. до н. е.) закріпилася репутація прискіпливого й злого критика; Зевксід – давньогрецький художник ІV–V ст. до н. е.

Іван Індійський – легендарний правитель християнського царства, розміщуваного європейцями на Сході – чи то в Середній Азії, чи в Ефіопії, чи в Індії та Китаї. Трапезонт чи Трапезунд (сучасна назва Трабзон) – місто на узбережжі Чорного моря. Трапезундська імперія – невелика грецька держава (1204–1461), останній уламок Візантії.

Волі не слід продавать за все золото світу (лат.).