Вікторія Мазур - Балада про Броди

Мирослава зреагувала так, як і думала Емілія. Вона зіскочила з тахти і побігла до вікон. За ними грілась під весняним сонечком вулиця Золота. На дверях крамниць дзвеніли дзвіночки, коли покупці заходили чи виходили. Люди шпацерували по брукованій вулиці, підставляючи обличчя теплому промінню. Чоловіки носили костюми-трійки і пальта з капелюхами, жінки були в довгих платтях і манто на плечах. Світ точно з’їхав з глузду.

– Впевнилась? З якого року ти?

Мирослава повернулась спиною до вікон. Дивитись на знайому з дитинства вулицю в такому дивному трактуванні було моторошно.

– З 2017.

– О! – Емілія кинулась до книжкових полиць, дістала якийсь записник, чорнильницю і чорнильну ручку, а тоді почала щось швидко записувати.

Мирослава підійшла ближче і побачила, що почерк у її старомодної копії трохи кращий за її власний. Але зрозуміти хоч щось з написаного так і не спромоглася.

– Як я тут опинилась?

Емілія неохоче відірвалась від записів.

– Я тебе сюди привела. Точніше, створила Брід, по якому ти прийшла. Словом, тобі пощастило, як нікому – ти здійснила успішну подорож в часі!

– Але я цього не планувала, – Мирося, як могла, боролась з панікою. – Мені треба назад. Відправ мене назад.

– О, мила, – Емілія нарешті відклала записник і співчутливо подивилась на Миросю. – Боюсь, це не можливо.

Після невеличкої істерики Мирослава все ж вислухала короткий науковий курс про Теорію Бродів. Як не дивно, сама теорія не мала нічого спільного саме з містом Броди, зате назва обох безпосередньо стосувалась переходу через річку. Емілія показувала свої записи з формулами і розрахунками, потім із закритої секції книжкових полиць дістала дивний апарат. Він був схожий на модель сонячної системи – дев’ять кіл одне в одному, з’єднанні металічними кульками, які нагадували Мирославі планети (але Емілія наполягала, що ніякого відношення вони до планет не мають). Кола можна було змусити обертатись вертикально чи горизонтально з допомогою спеціальних магнітів. Дзеркало і компас теж якимось чином стосувались всього цього, але Мирослава ніколи не розбиралась ні в техніці, ні в математиці з фізикою.

Словом, якщо перефразувати всю лекцію Мілі (копія-математичка дозволила називати її так), то Мирося зрозуміла наступне – Теорія Бродів це припущення, що з допомогою спеціальних засобів (отой апарат?) можна створити шлях у просторі і часі. Як брід через річку. Тому теорія й має таку назву. Щоправда, більшість науковців вважають її псевдонауковою. А те, що Емілія створила апарат і проводить досліди взагалі не викликає нічого, крім кпинів і скептичних зітхань, бо Емілія – жінка.

– Теоретично, можна створити його знову, але як в той Брід зайти? Ти ж прийшла до мене, а не я до тебе.

Далі Міля запевнила Миросю, що все буде добре, адже вона вдосконалює свій прилад щодня. І рано чи пізно знайде спосіб відкривати Брід в обидві сторони, а може навіть у тому самому часі, тільки в іншому місці.

– Практично телепортація! – Емілія була в захваті і від себе, і від своїх експериментів та планів. – А поки що сприймай все як… подорож… екскурсію в своє місто сто років тому.

Коли Мирося змогла сяк-так прийняти думку про «екскурсію», виявилось, що в подорожах у часі теж є правила. Не вирізнятись. Це стосувалось і одягу, і зачісок, і манер. Тут для Миросі все виявилось доволі цікаво – Емілія запропонувала їй свій гардероб. Що й казати – мода початку двадцятого століття у Бродах сильно відрізнялась від смаків Миросиних сучасниць. Сукні до п’ят і такі ж довгі спідниці, під корсет сорочки з тонкого полотна. Прикрашали одяг вишивки, мережки і нашиті стрічки. Емілія могла похвалитись сукнями з Європи – вишуканими, дорогими і теж дуже довгими. Вони трохи нагадали Мирославі фільм «Великий Гетсбі», але епоха джазу і запальних танців настане тільки років через десять, та й те по той бік океану. Такі Мирослава бачила хіба у фільмах та журналах.

– Щоправда, у Бродах таке нема куди й одягнути, – скривила носик Емілія.

Наступне правило – нічого не змінювати.

– Ти в минулому, а отже теоретично тебе ще немає на світі. Ще не народилась. І батьки твої не народились, і їхні теж. Не роби нічого непоправного, бо наслідки в твоєму часі можуть бути катастрофічними.

– Ясно, як в «Ефекті метелика».

Емілія тільки здивовано схилила голову набік, а тоді продовжила:

– Третє правило – нікому не розказувати, що ти з майбутнього, і не розкривати ніяких технологій.