Генрі Хаґґард - У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

Слава Богу! З гучним криком наші рубали праворуч і ліворуч, поки серед іржання коней, блиску мечів і переможних криків наших військ ворожий загін не обернувся і галопом не подався назад, рятуючи своє життя. Усе це сталося за якихось десять хвилин. Потім мої люди повернулися, втративши півтисячі воїнів, — мало, звичайно, беручи до уваги стрімкість атаки. В цей час щільні маси ворожого лівого флангу, що складався, головним чином, з горців, переправилися через струмок і з диким криком. — “Наста! Зорайя!” — блискаючи мечами і щитами, кинулися на нас.

Знову я одержав наказ відбити атаку і постарався це зробити, як умів, виславши кілька ескадронів у тисячу воїнів проти супротивника. Цього разу наші ескадрони завдали нищівного удару ворогу. Дивовижне це було видовище, коли мечі заблищали на схилі пагорба, і наші люди врізалися в саме серце ворога. Ми втратили багатьох людей, померлих у центрі війська Насти. Вороги не хотіли повторювати спроби окремих атак, але вирішили пробитися натиском крізь наші війська і кинулися на регулярний загін Гуда, який вишикувався трьома сильними чотирикутниками. Страшний рев підказав мені, що головна битва відбувається в центрі і на лівому фланзі. Я глянув ліворуч. Всюди, куди сягали очі, виблискували мечі, списи, чулися глухі удари.

Дикі горці, що складали військо Насти, немов хвиля, ринули на стрункі, твердо об’єднані чотирикутники. Час від часу вони дико войовничо волали і кидалися на спрямовані проти них гострі списи, які відкидали їх назад.

Довгих чотири години тривав запеклий бій. Ми нічого не виграли, але нічого й не втратили. Дві спроби ворога оточити наш лівий фланг, пробившись через ліс, були відбиті, і горці, незважаючи на відчайдушні зусилля, нічого не могли вдіяти із загоном Гуда, хоча далеко перевершували його чисельністю.

Що стосується центральної частини армії, де перебували сер Генрі і Умслопогас, вона зазнала великих втрат, але трималася стійко і з честю.

Нарешті битва припинилася, і військо Зорайї мабуть задовольнилося тим, що сталося. Але скоро я зрозумів, що помилився. Ворожа кавалерія розділилася на ескадрони, які шалено кинулися на нас уздовж усієї лінії, виблискуючи мечами і списами. Сама Зорайя керувала рухом військ, безстрашна, як левиця, що втратила дитинчат. Немов ураган, мчали на нас ворожі війська! Я бачив золотий шолом Зорайї, що миготів серед війська.

Коли вони обрушилися на нас, наша центральна сила похитнулася під їхнім натиском, і якби у неї в резерві не було десяти тисяч воїнів, її б зовсім знищили!

Загін Гуда був відкинутий назад, і загинула велика його частина. Битва підійшла до кінця, і на хвилину або на дві запанувала тиша.

Потім поєдинники рушили до табору Зорайї.

Палкі й непереможні горці Насти були відбиті, і залишки людей Гуда, покинувши позицію, з радісним криком кинулися їм услід до пагорба, де горці ще раз намагалися напасти на них і змушені були, врешті-решт, тікати. Перший чотирикутник загону Гуда був знищений, у другому я помітив Гуда верхи на великому коні. Наступного моменту все змішалося в один хаос, у суцільні струмки крові, і я втратив Гуда з очей. Незабаром красивий сірий кінь із білосніжною гривою пробіг повз мене без вершника, і я впізнав у ньому коня Гуда. Я не вагався і, взявши з собою половину свого загону, прийняв на себе командування і кинувся прямо на горців. Помітивши моє наближення, вони обернулися і влаштували нам теплу зустріч. Марно ми намагалися відбиватися і рубати їх, чисельність їхня, здавалося, все зростала, і мечі їхні знищували наших коней. Мій кінь був убитий піді мною, але, на щастя, — в мене був ще один, моя улюблена чорна кобила, подарована мені Нілептою. Я продовжував відбиватися, хоча давно втратив з очей людей у хвилину сум’яття. Мого голосу не було чутно взагалі серед галасу і лютих вигуків і криків. Я опинився серед людей Гуда, які оточили його щільним кільцем і відчайдушно билися, спіткнувся об когось і побачив скельце, що блиснуло в оці Гуда. Він упав на коліна. Над ним стояв з піднятим мечем величезний паруб’яга. Я ударив його мечем, і він, падаючи, завдав мені страшного удару в лівий бік і груди. Хоча моя кольчуга врятувала мені життя, але я був сильно поранений. На хвилину я впав на коліна прямо на купу вбитих і вмираючих людей і почувався дуже погано. Коли я отямився, то побачив, що військо Насти чи, точніше, його залишки відступили і пішли за струмок, а Гуд стояв біля мене і всміхався.

— Відступили! — вигукнув він. — Усе добре, що добре кінчається!