Олександр Ігнатьєв - Лютий шаленів хуртовинами

Юрко народився в тому самому селі Рудному, куди він ходив сьогодні вночі по дзеркальце. їхня хата стояла недалеко від хати Винничуків. Хлопець добре знав Наталю. В дитинстві вони разом грались, дружили, а потім, коли Юрко лишився без батька, ця дружба зміцніла й переросла в кохання. Тільки, певно, не в добру годину зародилась вона. Спочатку все було гаразд. Наталя перед самою війною закінчила вчительські курси і почала працювати в рідному селі. Юрко тоді газдував на землі, яку дала Радянська влада. Вперше в його бідняцькій хатині з’явився достаток. Щоправда, дівчина повернулася з курсів якоюсь іншою і тому трохи чужою. Юрко зрозумів цю зміну по-своєму: Наталя стала вчителькою, а він лишився простим селянським хлопцем. Та Юрко помилявся.

Іншою стала Наталя тому, що її затягнули в свою організацію українські націоналісти. Багато наслухавшись про «самостійну» і «незалежну» Україну, дівчина не змогла правильно розібратися в обстановці, пояснити, чому в селах з’явилися колгоспи, чому в сільрадах працюють в основному бідняки і комуністи. Вона повірила націоналістам, які твердили, що все це потрібно тільки більшовикам. А тут спалахнула війна, прийшли німці. Під час сутички селян з німецьким загоном, який відбирав у населення продукти, загинули батьки Наталі.

Втішаючи дівчину, Юрко вперше освідчився їй у коханні і запевнив, що вона завжди і в усьому може покластися на нього. Саме тоді й змінилася його власна доля.

— Хочеш бити фашистів? — дивлячись в очі, спитала його Наталя.

— Один у полі не воїн, — ухильно відповів Юрко.

— Чого ж один, нас багато. Хочеш?

— Хочу, — твердо сказав Юрко, зрозумівши, що зможе відомстити фашистам за смерть Наталиних батьків.

Дівчина познайомила його з керівниками місцевої організації. Багато чого з того, що говорив ватажок націоналістів, хлопець не зрозумів, але твердо запам’ятав одне: оунівці за «самостійну» Україну, вони б’ються з німецькими окупантами. Не знав він лише, що все це ошуканство, що оунівці не тільки не воюють з окупантами, а навпаки, співробітничають з ними.

І от він уже носить на шапці тризубець, вірою й правдою служить «самостійній» Україні, погано розуміючи, що це таке.

Давно закінчилась війна. Радянські війська розгромили бандерівські банди, рештки їх заховалися в підпілля. Сидів у лісових схронах і Юрко. Він уже хотів було плюнути на все, вийти з лісу і прийти з повинною, як це зробили інші, але тут з’явився Чапка. Зібрав групу з найбільш надійних бандитів, об’єднав їх у боївку і почав діяти. Енергія, хитрість і фанатична ненависть Чапки до нового ладу вплинули на Юрка, і він знайшов колишню твердість.

Боївка Чапки вбивала сільських активістів, намагаючись цим залякати населення. Чапка нещадно розправлявся і з членами своєї організації, коли запідозрював їх у чомусь. Щоб зберегти залишки своєї загнилої організації для боротьби проти Радянської України, ватажок банди не гребував нічим.

Усе це бачив Юрко, гасаючи з бандитами по району. Але про те, що Чапка наказав убити Наталю, яка не хотіла проводити відкритої націоналістичної пропаганди серед школярів і подружила з сержантом Ковальовим, Юрко не знав. Смертний вирок виконали помічники ватажка — Чорний, його напарник Куций і Митько Безпалий, якого спіймали винищувачі.

Тільки тепер Юрко дізнався про це. От чому такий відчай охопив його. Немало крові бачив він за час своєї служби у бандерівців, немало хат спалив, вважаючи, що бореться за «самостійну» Україну. Сліпо виконував будь-які накази Чапки, вірив йому беззаперечно, був готовий задля нього на все. І от вперше відчув, що, власне, вірити нема в що. «За яку ж Україну боремося, якщо вбиваємо, катуємо своїх же українців? — не давала спокою думка. — За що вбили Наталю, — яка була єдиним моїм щастям на землі? За що?» Чапка відповів просто і коротко. Але тепер Юрко усумнився, чи має право Чапка чинити розправу на власний розсуд. Перед хлопцем промайнуло його життя у підпіллі, і він уперше замислився над цим. Яка мета, який смисл такого життя? Поки жила Наталя, він не знав цих думок. Просто виконував те, що наказували, і був щасливий, коли при зустрічах десь у лісі Наталя цілувала його.

Тепер Наталі немає, і Юрко глибоко переживав втрату її.

В підземеллі було тихо, як у могилі. Тільки десь сумно, одноманітно падали каплі із стелі.

У глибині невеликого парку в центрі Яворова стоїть дерев’яний двоповерховий будинок з верандою. Колись тут жив власник лісозаводу пан Зелевинський. Тоді часто, майже щодня, допізна світилися вікна будинку, линула музика, відчинялись і зачинялися двері, пропускаючи гостей-багатіїв.