Walter Scott - Айвенго

При створенні «Айвенго» Скотт задіяв різного роду і походження літературні джерела: і лицарські романи, привезені до Англії норманами, і англосаксонський епос, який розвивався до їхнього завоювання, і згадки про міфологію давнішого, кельтського періоду. Тим самим він доносить до читачів, що історія Англії – це цілий ланцюг завоювань, що тут проживали і проживають різні народи і етноси, які робили свій внесок у формування англійської культури, мови і загалом нації, що це є процесом, який триває здавна і не зупиняється досі.

Скотт створює образ Англії на певному зрізі історії, уведеного до невпинного плину часу, проте існує певний стрижень, якого час не торкається. Цей стрижень намічений цитаціями та алюзіями із Біблії, а персоніфіковане втілення позачасова моральна ідея отримує в образі Ребекки, яка стає в романі також уособленням милосердя і вірності, про які більшість персонажів забули у змальований кризовий час. Вона ж озвучує її словами, зверненими наприкінці роману до Буа-жільбера. «твою волю збуджує мінлива течія людської думки, – говорить вона, – а моя воля спирається на скелю вічності». Час, коли відбувається дія роману, сповнений жорстокості, жорстокість існувала й в інші епохи, нагадуванням про що стає доля гнаних євреїв. «Єврейський» мотив загалом відіграє важливу роль у романі: він ілюструє те, що навіть позбавлена власної землі нація зберігає свою духовну й культурну ідентичність. Водночас він звучить і засудженням будь-яких форм національно-етнічної чи релігійної нетерпимості.

Порівняно з романами «уеверлійського циклу» композиція «Айвенго» має суттєві відмінності. Тут немає розгорнутої експозиції з картиною мирного приватного життя. Історія, її процеси й колізії присутні в романі вже з перших сторінок. Центральний герой, ім’ям якого названо твір, з’являється не в родинно-побутовому оточенні, а як загадковий незнайомець i виконавець місії короля Річарда. Дія з перших же розділів набуває динаміки й драматизму. Розгалужений сюжет витворюється з переплетіння кількох сюжетних ліній, які формуються на основі мотивів різного походження i характеру, що дозволяє авторові широко представити епоху, зобразити її життєвий устрій i звичаї, суперечності й конфлікти.

Перший мотив можна визначити як «відвоювання головним героєм нареченої»; цей мотив втілюється в сюжетній лінії Айвенго й леді Ровени, навколо якої й розгортається фабула твору. Подібний мотив присутній майже в ycix романах Скотта; в ньому поєднані елементи, характерні для сюжетобудови любовного й авантюрно-пригодницького романів, найдавніших різновидів романного жанру. Головна функція цього мотиву – переважно «технічна»: надавати твору сюжетної цілісності й тримати в напрузі увагу читача.

Другий мотив – відвоювання влади королем – це лінія боротьби за трон короля Річарда Лев’яче Серце з принцом Джоном i феодалами, які скористалися тривалою відсутністю короля в країні (він брав участь у Третьому хрестовому поході й, повертаючись, потрапив до австрійського полону). Його правління започатковує нову добу в історії країни. Функція цього мотиву – висловити історичну концепцію твору, домінанту його ідейного змісту.

Третій – історія красуні-єврейки Ребекки, яка стала жертвою насильства лицаря-храмівника Буа-Жільбера. Ця лінія передусім характеризує епоху Середньовіччя з його забобонами й жорстокими звичаями, засуджує релігійну й національну нетерпимість.

І нарешті, четвертий – мотив фольклорного походження, запозичений Вальтером Скоттом з англійських народних балад про Робіна Гуда, який виступає в романі під ім’ям Локслі.

Усі ці мотиви існують у романі не осібно – вони переплітаються, підсилюють та увиразнюють один одного. Усі разом вони з можливою повнотою i конкретністю підкреслюють основну ідею твору – ідею подолання протистоянь i необхідності згоди основних суспільних сил. Уособленням цієї ідеї в романі виступає король Річард – реальна історична особа. Проте тут слід сказати, що цей образ – ідеалізований i має великі розбіжності зі своїм історичним прототипом. Реальний Річард Лев’яче Серце відзначався винятковою навіть для свого часу войовничістю i все життя провів у війнах, які призвели королівство до розорення. А у Скотта – це мудрий правитель, який перший усвідомлює себе не королем норманів, а норманів i саксів, тобто всього англійського народу. Він заявляє Седріку: «Hi, благородний Седріку, я – Річард, король Англії. І від щирого серця бажаю, щоб усі сини Англії жили в мирі та злагоді…»