Walter Scott - Айвенго

Автор вибрав для зображення епоху Річарда І [6] Річард І Лев’яче Серце (1157–1199) Плантагенет – англійський король з 1189 р. : це час, щедрий на героїв, чиї імена зацікавлять широке коло читачів, і до того ж позначений різкими суперечностями між саксами-землеробами і норманами-землевласниками, що не бажали ані родичатися з переможеними, ні визнавати їх рівними собі людьми. Думка про цю суперечність була запозичена з трагедії талановитого і нещасливого Логана «Рунемед» [7] …Трагедії талановитого і нещасливого Логана «Рунемед»… – У цій драмі автор побачив зображення ворожнечі між саксонськими і норманськими баронами. – Джон Логан (1748–1788) – шотландський літератор і проповідник, чия духовна кар’єра не склалася, зокрема через несхвальне ставлення шотландської церкви до театру. У першому акті «Рунемеда» (1783) саксонські й норманські дворяни виходять з протилежних боків сцени. , що присвячена цьому історичному періоду; у драмі автор побачив зображення ворожнечі між саксонськими і норманськими баронами. Проте, наскільки відомо, в цій трагедії немає протиставлення почуттів і звичаїв цих племен; до того ж зображення саксів, як пихатих і войовничих вельмож, вочевидь є грубим насильством над історичною правдою.

Адже сакси вижили саме як простолюдини; щоправда, деякі древні саксонські родини зберегли багатство і владу, але їхнє становище було винятковим порівняно з пригнобленим станом усього народу. На думку автора, якщо він виконає своє завдання, читача має зацікавити це зображення одночасного існування на одній землі двох племен: переможених, з їхніми простими, вільними і грубими звичаями, і переможців, відомих своєю пристрастю до воєнних подвигів, до бойової слави – тобто до всього, що могло зробити їх взірцем лицарства. І ця картина, доповнена описом інших характерів, що були природними для того часу і тієї країни, могла б привабити читача своїм розмаїттям, якби автор, зі свого боку, змалював її досить виразно.

Однак останнім часом саме Шотландія була, здебільшого, місцем подій так званого історичного роману; і тому передмова містера Лоренса Темплтона [8] Збирач старовини Лоренс Темплтон з Кемберленда – герой роману Скотта «Антикварій». є тут вельми доцільною.

Щодо цієї передмови, то читач повинен дивитися на неї як на висловлення поглядів і задумів автора, який вдався до цієї літературної спроби, не сподіваючись на те, що йому пощастить повною мірою досягти поставленої мети. Навряд чи потрібно зазначати, що він не має наміру видавати містера Темплтона за особу, яка реально існує. Втім нещодавно якийсь анонімний автор зробив спробу написати продовження «Оповідей шинкаря» [9] Втім нещодавно якийсь анонімний автор зробив спробу написати продовження «Оповідей шинкаря» – цикл із 6 романів, що виходили трьома серіями («Пуритани», «Единбурзька в’язниця», «Ламермурська наречена», «Легенда про Монтроза» та ін.) й містили оповіді, нібито зібрані й опубліковані двома шкільними вчителями. Наприкінці 1819 р. З’явився новий випуск цієї серії – підробний, що спростувати було нелегко, бо автор «Уеверлі» зберігав інкогніто. Причиною інциденту була конкуренція між двома видавничими домами. . У зв’язку з цим можна припустити, що ця посвята вважатиметься такою самою містифікацією і звабить дослідників іти хибним шляхом, змушуючи їх думати, що перед ними – витвір нового шукача успіху.

Після того як більша частина цього роману була завершена і опублікована, видавці, які вважали, що книжка матиме успіх, не погоджувалися з тим, щоб роман вийшов як анонімний твір. Вони переконували, що книжку не можна позбавляти тієї переваги, якої надає їй авторство творця «Уеверлі». Автор не дуже наполегливо опирався їхнім умовлянням, позаяк він почав думати (разом з доктором Вілером з чудової повісті міс Еджворт «Спритність» [10] «Trick upon trick» у Скотта, «sham upon sham is too much for any man» у Марії Еджворт (1767–1849), ірландської письменниці, яку Скотт особливо поціновував за вміння зображати звичаї і національні типи своєї країни. ), що «хитрощі, додані до хитрощів», можуть покласти край терпінню поблажливої публіки, яка може запідозрити, що автор нехтує її прихильністю. Тому книжка з’явилася просто як один з романів «Уеверлі», і було б невдячно з боку автора не зазначити, що її прийняли так само прихильно, як і попередні його твори.

Примітки, що можуть допомогти читачеві краще зрозуміти характер єврея, тамплієра, капітана найманців – або, як їх називали, вільних товаришів – та ін., подані у стислій формі, адже будь-які відомості з цієї теми можна знайти у книгах із загальної історії.