Walter Scott - Айвенго

Той епізод роману, що мав успіх у багатьох читачів, автор узяв зі скарбниці старовинних балад. Я маю на увазі зустріч короля з ченцем Туком у домівці цього веселого відлюдника. Сюжет цієї оповіді як такий можна зустріти у всі часи та в усіх народів, що намагаються перевершити одне одного, описуючи подорожі перевдягненого монарха, який, з цікавості або заради втіхи спускаючись у найнижчі прошарки суспільства, переживає пригоди, цікаві для читачів або слухачів через суперечність між саном короля та його зовнішнім виглядом. Східний оповідач розказує про мандрівки перевдягненого Гаруна ар-Рашида [11] Гарун ал-Рашид – каліф Багдада; Месрур – його головний євнух; Джафар – великий візир; володар правовірних – Магомет; історія «Il Bondocani, or the Calif Robber» (robber, англ. – грабіжник, розбійник) з’явилася в серії «Нові арабські ночі» (1812). Про пригоди перевдягненого Якова V (1513–1542), короля Шотландії, Скотт розповів у поемі «Діва озера» (1810). і його вірних слуг, Месрура і Джафара, нічними вулицями Багдада; у шотландській легенді розповідається про подібні пригоди Якова V, який під час таких подорожей прибирав ім’я пана Баленгейха, побідно до того як володар правовірних, коли бажав зберегти інкогніто, був відомий під іменем Іль Бон-докані. Французькі менестрелі також не обійшли увагою цю знамениту тему. Повинні існувати норманські витоки шотландського віршованого оповідання «Rauf Colziar», у якому Карл зображується як убогий гість вугляра. Інші подібні твори немовби наслідують згадану повість.

У старій добрій Англії існує безліч таких народних балад. Вірш «Староста Джон», згаданий єпископом Персі [12] Томас Персі (1729–1811) – єпископ Драмора (Ірландія) і фольклорист, у 1765 р. видав книгу «Пам’ятки старовинної англійської поезії» («Reliques of Ancient Enggish Poetry»), яка кілька разів перевидавалася на зламі ХVІІІ—ХІХ ст. у книзі «Пам’ятки старої англійської поезії», присвячений подібному випадку; окрім цього, існують «Король і Бам-вортський кушнір», «Король і Менсфілдський мірошник» ті інші твори на цю саму тему. Але той твір, якому автор «Айвенго» завдячує в першу чергу, є на два століття старшим за перелічені вище.

Вперше він був опублікований у цікавій збірці давньої літератури, складеній завдяки спільним зусиллям сера Егертона Бріджа і містера Хейлзвуда. Ця збірка виходила у вигляді періодичного часопису під назвою «Британський бібліограф». Звідти її передрукував вельмишановний Чарлз Генрі Хартшорн, видавець дуже цікавої книги «Старовинні оповіді у віршах, надрукованих головним чином за першоджерелами, 1829 р.». Містер Хартшорн не зазначає для уривка, що нас цікавить, жодного іншого джерела, окрім публікації в «Бібліографі» під назвою «Король і відлюдник». Стислий переказ цього уривка покаже його подібність до сцени зустрічі короля Річарда з ченцем Туком.

Король Едуард (невідомо, який саме з королів, що мали це ім’я, але за характером і поведінкою можна визначити, що це Едуард IV [13] Едуард IV (1442–1483) – англійський король з 1461 р. ) вирушив зі своїм почтом на бучні лови у Шервудський ліс [14] Шервудський ліс – місце дії балад про Робіна Гуда. , де, як то нерідко буває з королями в баладах, натрапив на слід дуже великого і прудкого оленя; король гнався за ним доти, поки не загубив свій почет і не загнав до смерті хортів і коня. Надвечір король опинився сам-один у темній діброві. Відчувши неспокій, природний за такої ситуації, король згадав розповіді про те, що подорожні, які бояться залишитися вночі без даху над головою, моляться святому Юліанові, який у католицькому календарі вважається головним домовласником і надає притулок усім заблуканим мандрівникам – за умови, що вони викажуть йому належну пошану. Едуард помолився і, певно, завдяки прихильності цього святого надибав вузьку стежину, яка привела його до келії ченця, що стояла біля лісової каплички. Король почув, як побожний чоловік разом з товаришем, що поділяв його самотність, перебирає у келії чотки, й уклінно попросив надати йому притулок на ніч.

– Моя оселя не годиться для такого шляхетного пана, – мовив відлюдник. – Я тут живу у спокої, харчуюся корінням та корою і не можу прийняти в себе навіть убогого жебрака, хіба що рятуючи його від смерті.

Король поцікавився, як йому потрапити до найближчого міста. Зрозумівши, що шлях туди знайти важко навіть ясного дня, він мовив: чернець хай там собі як хоче, а він, король, буде його гостем на цю ніч. Відлюдник погодився, проте натякнув, що, якби він не носив чернечого одягу, то не зважив би на погрози, і що погоджується він не з остраху, а просто щоб показати смиренність.