Walter Scott - Айвенго

Це ім’я відповідало авторському задуму з кількох причин: по-перше, воно має староанглійське звучання, по-друге, в ньому немає жодних посилань на характер твору. Друга обставина має дуже велике значення для автора. Так звані «цікаві» назви насамперед розраховані на продавців книг або видавців, які з допомогою цих назв продають книжку перше, ніж вона побачить світ. Проте автор, погодившись на те, щоб до його ще не опублікованого твору була штучно привернута увага читачів, ставить себе в скрутне становище: в разі якщо, викликавши надто великі сподівання, він не зможе їх виправдати, це стане фатальним для його літературної слави. Крім того, натрапивши на таку назву, як «Порохова змова» [19] «Порохова змова» – невдалий замах, організований католиками на життя англійського короля Якова І (1605). чи щось подібне, пов’язане зі світовою історією, будь-який читач іще до того, як побачить саму книжку, вже уявлятиме собі перебіг подій і очікуватиме на те, що твір принесе йому певну втіху. Може статися, що читач розчарується у своїх сподіваннях, і в такому разі він засудить автора чи його твір, що завдали йому такої прикрості. У цьому випадку письмен-ника засуджують не за те, що він не досягнув поставленої мети, а за те, що він мітив у тому напрямі, про який і гадки не має. Маючи досвід невимушених стосунків з читачами, автор може, до речі, згадати про те, що Окінлекський рукопис [20] Окінлекський рукопис – так званий список «романтичних імен», доданий до «Сера Трістрама» (1804). , де наводяться імена цілої зграї норманських баронів, підказав йому страхітливе ім’я Фрон де Беф.

«Айвенго» мав неабиякий успіх, коли з’явився, і, скажімо так, надав авторові право самому диктувати собі закони, оскільки віднині йому дозволено описувати в своїх творах як Англію, так і Шотландію.

Образ красуні-єврейки викликав співчуття в деяких читачок, які звинуватили автора в тому, що, вирішуючи долю дійових осіб, він віддав руку Вілфреда не Ребецці, а Ровені, яка поступається їй своїми чарами. Але, навіть не кажучи про те, що тогочасні забобони робили такий шлюб вочевидь неможливим, автор дозволить собі зауважити, що швидкоплинне щастя не звеличує, а принижує людей, наділених справжніми душевними чеснотами. Романи читає головним чином молоде покоління, і було б надто ризиковано навіювати йому небезпечну думку про те, що благородство поведінки і переконань природно супроводжується чи то обов’язково винагороджується задоволенням наших пристрастей або здійсненням наших бажань. Іншими словами, якщо благородна і самовіддана людина позбавлена земних благ, влади, світського становища, якщо їй не судилося задовольнити свою несподівану і нещасливу пристрасть, таку як пристрасть Ребекки до Айвенго, то потрібно, щоб читач міг сказати – воістину душевна краса здобуває найвищу винагороду. Адже споглядання величної картини життя переконує, що самопожертва і відречення від своїх пристрастей заради обов’язку рідко бувають винагороджені і що внутрішнє усвідомлення виконаного обов’язку дарує людині справжню винагороду – душевний спокій, якого ніхто не може ні відібрати, ні дати.

У Касл-гейт, Йорк

Вельмишановний і дорогий сер,

Навряд чи потрібно перераховувати тут різноманітні, проте надзвичайно поважні міркування, які спонукають мене поставити Ваше ім’я перед твором, що йде нижче. Проте, якщо мій задум не матиме успіху, головна з цих причин може зникнути. Якби я міг сподіватися, що ця книжка є гідною Вашого протегування, читачі одразу зрозуміли б, наскільки доречною є посвята цього твору, в якому я намагаюся зобразити побут старої Англії і, зокрема, побут наших саксонських пращурів, ученому – авторові нарисів про Ріг короля Ульфуса і про землі, покладені ним до престолу святого Петра. Проте я розумію, що побіжне, далеко не успішне і спрощене зображення результатів моїх історичних досліджень на сторінках цього роману ставить мій твір незрівнянно нижче від тих, які мають гордий девіз Detur digniori [22] Нехай буде дано достойному (лат.). . Навпаки, я боюся бути звинуваченим у самовпевненості, поставивши славетне, шановане усіма ім’я доктора Джонаса Драйєздаста на перших сторінках книжки, яка, на погляд більш досвідчених істориків, нічим не відрізняється від сучасних нездарних романів і повістей. Я б дуже бажав позбутися цього звинувачення, бо, хоч я й сподіваюся на Вашу поблажливість та розраховую на Вашу дружбу, у мене, проте, нема найменшого бажання бути звинуваченим публікою в такому серйозному переступі, який малює моя перелякана уява.