Втім, прискіпливий історик може подумати, що, змішуючи таким чином правду і фантазію, я засмічую чисті джерела історії сучасними поглядами і прищеплюю молодому поколінню хибні думки про описану мною епоху. Певною мірою погоджуючись із цими міркуваннями, я спробую протиставити їм таке судження.
Щоправда, я не можу, та й не намагаюся, зберегти цілковиту точність навіть в описі костюмів, не кажучи вже про такі важливі питання, як мова і звичаї. Проте ті самі причини, які не дають мені змоги передавати діалоги роману англосаксонською або норманофранцузькою мовою чи то запропонувати їх читачеві надрукованими шрифтом Кекстона [39] Кекстон, Вільям (1422?—1491) розпочав друкарську справу в Англії («Історія Трої», 1474), Вінкен де Ворд (пом. 1534?) – його підмайстер і послідовник.
або Вінкен де Ворда, заважають мені триматись у межах того часу, в якому відбувається дія.
Для того щоб викликати в читача бодай якусь цікавість, потрібно описувати обрану Вами тему мовою і стилем Вашого часу. Жодний твір східної літератури не зажив такого успіху, як перший переклад арабських казок, зроблений містером Геландом [40] …перший переклад арабських казок, зроблений містером Гелан-дом… – Тут йдеться про неповний переклад арабських казок «Тисячі й однієї ночі» (1704–1712); Геланд (Антуан Галлан, 1676–1715) – французький орієнталіст.
: зберігши своєрідність східної фантазії і розкішні східні костюми, він поєднав їх з простими почуттями і природними вчинками персонажів, що зробило їх цікавими і зрозумілими для всіх; водночас він скоротив надто розтягнуті сцени і нескінченні повторення, що присутні в арабському першоджерелі. Звичайно, в такому вигляді ці розповіді мають менше східного колориту, проте значно більше відповідають вимогам європейського попиту; завдяки цьому вони отримали таке схвалення, якого ніколи б не мали, якби за своєю формою і стилем не були певною мірою пристосовані до почуттів і звичок західного читача. Беручи до уваги смаки публіки, яка, сподіваюся, із задоволенням читатиме цей твір, я намагався описати старі звичаї сучасною мовою і передати характери моїх персонажів тією мірою, яка не дозволить сучасному читачеві нудьгувати від надто докладного зображення старовини. Проте я вважаю, що, пристосовуючись до цих смаків, я не переступив ту межу, за яку не повинен виходити автор художнього твору.
Талановитий письменник – покійний містер Стратт [41] Джозеф Стратт (1749–1802) – англійський письменник, автор «антикварних романів», Скотт завершив недописаний Страттом роман «Куїнху-хол», що стало його першим досвідом у царині історичної прози.
– у своєму романі «Куїнху-хол» ішов за іншим принципом. Протиставляючи сьогодення минулому, він начебто зовсім забув про характери і вчинки, що є спільними для нас і для наших предків – почасти успадковані нами, але загальнолюдські по суті, позаяк їх існування у всі епохи не підлягає сумніву.
Відкинувши все, що не зовсім застаріло, щоб бути для нас чужим і дивним, цей чоловік, за всієї його освіченості і обдарованості, зробив твір недоступним для широкого кола читачів. Права митця на вільне поводження з матеріалом є такими важливими для здійснення мого задуму, що я прошу Вас терпляче вислухати такі мої докази.
Того, хто вперше гортає твори Чосера [42] Чосер, Джефрі (1340?—1400) – англійський поет, автор «Кен-терберійських оповідань». Скотт значною мірою орієнтувався на мову Чосера, пишучи «Айвенго».
чи якогось іншого давнього поета, так лякає вигляд застарілого правопису приголосних і давньої мови взагалі, що він квапиться відкинути цю книжку від себе, мов якесь страховисько, напхане уламками древніх руїн і тому надто жахливе для розуміння його прихованих чеснот. Проте якщо розумний і освічений друг доведе йому, що ці труднощі є лише уявними, якщо він прочитає цей твір вголос, якщо замінить застарілий правопис знайомих слів на сучасний, він доведе своєму учневі, що, напевне, лише одна десята частина слів у цій книжці справді вийшла з ужитку. В такий спосіб буде легше вмовити початківця підійти до «джерела чистої англійської» [43] «Джерело чистої англійської» – Едмунд Спенсер, англійський поет доби Ренесансу, поема «Королева фей» (1590–1596); сказано про чосера.
з цілковитою певністю, що, маючи трохи терпіння, він невдовзі зможе насолоджуватися тим гумором і пафосом, якими старий Джефрі тішив епоху Кресі та Пуатьє [44] Битви під Кресі (1346) та Пуатьє (1356) – найбільші битви Столітньої війни, в яких Англія перемогла Францію, що відбувалися за часів Джефрі чосера.
.
Читать дальше