Walter Scott - Айвенго

За останніми звістками з Единбурга, джентльмен, що обіймає посаду секретаря Спілки любителів шотландської старовини, – найкращий у королівстві ілюстратор, і я цілком покладаюся на його старанність і вміння в галузі реставрації зразків національних пам’яток, які або руйнуються з плином часу, або знищуються сучасністю за допомогою тієї самої вбивчої мітли, якою користався Джон Нокс під час Реставрації [58] …Джон Нокс під час Реставрації. – Джон Нокс (1505–1572) – засновник просвітеріанської (відгалуження протестантської) церкви в Шотландії. Епоха Реформації – XIV ст. . Іще раз прощавайте: vale tandem, non immemor mei [59] Бувайте здорові, не забувайте мене (лат.). . Залишаюся, вельмишановний сер, вашим покірним слугою.

Лоренс Темплтон Топінгвод, поблизу Егремонта, Камберленд, 17 листопада 1817 року.

У тій чудовій місцині веселої Англії, де котить свої води річка Дон, у давнину простягався безкрайній ліс, що вкривав більшу частину мальовничих пагорбів та долин між Шефіл-дом і славетним містом Донкастер. Рештки цього пралісу і нині можна побачити довкола дворянських маєтків Вентворт і Ворнкліф-парк, а ще неподалік від Ротергема. Тут нібито жив колись славнозвісний уонтлейський дракон [61] Уонтлейський дракон – згадується у «Пам’ятках старовинної англійської поезії» Персі. Уонтері – місцева вимова Ворнкліфа. ; тут точилися запеклі бої за часів війни Білої і червоної троянди [62] Війна Білої і Червоної троянди – міжусобиця за англійський престол, що тривала протягом XV ст., з особливою інтенсивністю в 1455–1485 рр. Переважна більшість історичних хронік Шекспі-ра – про неї. ; і тут-таки у давні часи збиралися ті шляхетні розбійники, чиї діяння уславлені в англійських піснях. Це головне місце подій нашої оповіді; що ж до часу – описані в ній події відбувалися наприкінці царювання Річарда І, коли його зневірений народ, що зазнавав жорстоких гноблень з боку вельмож, майже перестав сподіватися на повернення короля з довгого полону. Дворяни, наділені необмеженою владою за часів Стефана [63] Стефан – англійський король (1135–1154), син сестри короля Генріха І, після його смерті посів престол. , проте змушені коритися настановам поміркованого Генріха ІІ [64] Генріх ІІ Плантагенет – англійський король з 1154 р. , тепер вдалися до колишнього свавілля; попри слабкі спроби англійської державної ради [65] Державна рада – Велика рада землевласників, заснована Вільгельмом І. прикликати їх до покори, вони укріплювали свої замки, збільшували свої війська, тримали увесь довколишній люд у ярмі васальної залежності; кожен дворянин прагнув стати на чолі такого війська, яке дало б йому змогу відігравати помітну роль у грізних подіях, що наближалися.

Вельми непевним стало за тих часів становище дрібномаєтних дворян, або, як їх тоді називали, френклінів, котрі, згідно з писаними і неписаними англійськими законами, не повинні були коритися тиранії великих феодалів. Якщо френкліни – як це здебільшого й траплялося – віддавали себе під владу одного з могутніх феодалів свого краю, або входили у його почет, або ж зобов’язувалися за угодами про обопільну підтримку і захист супроводжувати свого володаря в його військових походах, тоді таке їхнє становище на якийсь час забезпечувало їм спокійне життя; проте в цьому разі вони мали відмовитися від особистої свободи, що дорога серцю кожного справжнього англійця, наражаючись на небезпеку потрапити в залежність від ризикованих задумів свого марнославного вельможі. З іншого боку, родовиті барони, маючи надто великі й різноманітні можливості для утисків і гноблень, завжди могли знайти привід для того, щоб пригнічувати, цькувати і зрештою розорити будь-кого зі своїх слабших сусідів, якби той спробував не визнати їхньої влади і жити на власний розсуд, гадаючи, що мирна поведінка і ревне дотримання законів країни вбереже його від небезпеки.

Завоювання Англії норманським герцогом Вільгельмом неабияк зміцнило владу дворян і погіршило становище простого люду. Чотирьом поколінням не вдалося змішати кров давніх ворогів – норманів і англосаксів – або поєднати спільною мовою та взаємними інтересами два непримиренні народи, один з яких все ще втішався зі своєї перемоги, а другий страждав від наслідків свого підкорення. Після битви при Гастінгсі [66] Битва при Гастінгсі відбулася 14 жовтня 1066 р., остаточна перемога норманів. влада повністю зосередилася в руках норманських вельмож, а їм, як запевняють історики, не була властива помірність у їхніх забаганках. Майже всі до одного саксонські принци і саксонська шляхта були або винищені, або вигнані зі своїх володінь; небагато лишилося і дрібномаєтних дворян, що зберігали за собою землі батьків. Королі вдавалися до будь-яких законних і незаконних способів, щоб послабити ту частину населення, яка плекала одвічну ненависть до загарбників. Усі правителі норманського походження віддавали очевидну перевагу своїм землякам; мисливські закони та інші правила, відсутні у не такому строгому і більш людяному саксонському кодексі, гнітили переможених, обтяжуючи і без того важкий тягар феодального гноблення.