Walter Scott - Айвенго

Короля впустили до келії і дали йому два оберемки соломи, щоб він влаштувався з усією можливою зручністю. Він заспокоював себе тим, що тепер принаймні має дах над головою, і що

Проте скоро в гостя з’явилися інші забаганки. Він вимагає вечері, кажучи:

Втім, хоч він і сказав, що любить смачно попоїсти, а також що він – королівський челядинець і заблукав під час ловів, проте не зміг випросити у скнари-ченця нічого, крім хліба та сиру, які не здалися йому надто привабливими. Ще менше привабив його «тверезий трунок». Врешті-решт король став вимагати, щоб господар відповів йому на питання, яке гість невпинно задавав йому:

У відповідь чернець висловлює підозру, що гість хоче дізнатися, чи не переступав він мисливські закони; якщо звістка про це дійде до короля, йому, ченцю, напевне, таки вкоротять віку. Едуард запевняє відлюдника, що збереже його таємницю, і знов домагається, щоб він почастував його олениною. Чернець не погоджується, посилаючись на свої обітниці, і продовжує заперечувати:

Слід гадати, що тут у рукописі є пропуск, бо незрозуміло, що ж урешті-решт спонукає впертого ченця задовольнити королівське бажання. Але, мовивши, що його гість – «хлопець хоч куди», богобоязкий чернець частує його всім найкращим, що є у сховку. На столі з’являються дві свічки, білий хліб і пироги; на додачу ще й солона та свіжа оленина, від якої вони відрізають найкращі шматочки.

– Мені довелося б жувати сухий хліб, – сказав король, – якби я не випросив у тебе твоєї мисливської здобичі. От тепер це буде справжня королівська вечеря, якщо знайдеться щось випити.

Чернець залюбки погоджується і наказує служникові витягти з потаємного сховку біля його ліжка барильце в чотири галони; і тоді всі троє гуляють на славу. У цій пиятиці головує чернець, який стежить за тим, щоб кожній випитій склянці передували урочисті слова. Цими веселими приповідками вони супроводжували своє застілля, як це робиться в наш час за допомогою тостів. Один каже «Fusty bondias» [15] Латинська фраза, що не має смислу. , інший має відповісти «Убий пантеру»; чернець добре поглузував з неуважності короля, який весь час забував слова цієї священної церемонії.

Так весело минає ніч. На світанку, прощаючись зі своїм люб’язним господарем, король запрошує його до двору, обіцяючи винагородити за гостинність, бо наданий прийом вельми йому сподобався. Веселий чернець погоджується з’явитись до королівського двору і спитати Джека Флетчера (так назвав себе король). Після того як чернець показав королю своє мистецтво у стрільбі з лука, нові друзі прощаються. Король вирушає додому і по дорозі зустрічає свій почет. Балада дійшла до нас без кінцівки, і тому ми не знаємо, як правда випливає назовні; напевне, це відбувається так само, як в інших творах з подібним сюжетом: господар чекає, що його стратять за надто сміливе поводження з королем, який не відкрив свого імені, і вельми здивований, натомість отримавши винагороду.

У збірці містера Хартшорна є балада з таким самим сюжетом – «Король Едуард і пастух»; що стосується зображення тогочасних звичаїв, вона набагато цікавіша, ніж «Король і відлюдник», але наводити її тут ми не будемо. Читач уже склав собі уявлення про першоджерело, з якого ми запозичили цей епізод роману, і уподібнення грішного ченця до брата тука з історії Робіна Гуда має здатися йому цілком природним.

Ім’я Айвенго підказав авторові старовинний вірш. Будь-який романіст свого часу висловлював бажання, подібне до слів Фальстафа [16] …Подібне до слів Фальстафа… – «От би дізнатися, де знайти такий крам, як добрі імення». – Шекспір, «Генріх ІV», ч. І, дія 1, сц. 2. , який хотів дізнатися, де торгують гарними іменами. У таку хвилину авторові спав на думку вірш, де згадуються назви трьох маєтків, відібраних у предка славетного Хемпдена в покару за те, що він ударив Чорного принца [17] Чорний принц – Едвард, принц Валлійський (1330–1376), син англійського короля Едварда ІІІ. ракеткою, посварившись з ним під час гри у м’яч: