Walter Scott - Айвенго

Решта осіб, що входили до почту принца Джона, були його фаворитами – командувачі найманого війська, кілька баронів, розбещена юрма придворних і лицарі – тамплієри та іоаніти. Слід зазначити, що лицарі цих двох орденів вважалися ворогами Річарда: у Палестині, під час нескінченних чвар між французьким і англійським королями, вони стали на бік Філіппа. Усім було відомо, що саме внаслідок цих чвар усі перемоги Річарда над сарацинами виявилися марними, а його спроби взяти Єрусалим скінчилися поразкою; плодом завойованої слави було лише хистке перемир’я, укладене із султаном Саладіном. З тих самих політичних міркувань, якими керувалися їхні товариші у Святій землі, тамплієри та іоаніти, що жили в Англії і Нормандії, приєдналися до партії принца Джона, не маючи підстав ні бажати повернення Річарда до Англії, ні бачити на престолі його законного спадкоємця, принца Артура.

Принц Джон, у свою чергу, ненавидів і зневажав уцілілих представників саксонської знаті і не минав за будь-якої нагоди її принизити. Він розумів, що саксонські дворяни разом з усім іншим саксонським населенням вороже ставляться до його замірів, боячись подальшого обмеження своїх давніх прав, якого вони могли чекати від такого свавільного володаря, яким був принц Джон.

Принц виїхав на арену у супроводі свого почту, верхи на баскому коні сірої масті і з соколом на руці. На ньому було розкішне пурпурово-золоте вбрання, на голові – хутряна шапочка, оздоблена самоцвітами, з-під якої спадали на плечі довгі кучері. Він їхав попереду, голосно розмовляючи й обмінюючись жартами зі своїм почтом, і, як то ведеться в членів королівської родини, кидав відверті погляди на красунь, що сиділи у верхній галереї. Навіть ті, хто вбачав на обличчі принца вираз жорстокості, розпусти, зверхнього і вкрай байдужого ставлення до інших людей, не могли не погодитися, що йому властива певна привабливість; риси його обличчя, правильні від природи, завдяки вихованню набули привітного та люб’язного виразу, який нерідко може здаватися справжньою душевною добротою. Такий вираз обличчя занадто часто – і цілком даремно – здається оточуючим ознакою мужності й щирого серця, тоді як під цією личиною ховається легковажна байдужість і розбещеність людини, яка, незалежно від своїх душевних якостей, вважає себе вищою за інших завдяки знатному походженню, багатству або іншим сумнівним благам.

Проте більшість глядачів не обтяжували себе такими серйозними роздумами. їм варто було побачити розкішну хутряну шапочку принца Джона, його мантію, оторочену соболиним хутром, його сап’янові чоботи із золотими шпорами і, нарешті, його вміння триматись у сідлі, як вони, не тямлячись від захвату, привітали його гучними криками.

Принц роз’їжджав по арені. Раптом його увагу привернула сварка, зчинена претензіями Ісаака на краще місце. Пильні очі Джона одразу ж розгледіли єврея, проте набагато приємніше вразила його зір вродлива донька Сіону, що боязко тулилася до свого старого батька. Та й справді, навіть на смак такого вибагливого кавалера, яким був принц Джон, Ребекка нічим не поступалася англійським красуням. Вона мала навдивовижу гарну фігуру, і східне вбрання не приховувало її чарів. Жовтий шовковий тюрбан личив до смаглявого відтінку її шкіри, очі сяяли, тонкі брови вигиналися гордими дугами, білі зуби блищали, мов перли, а густе чорне волосся спадало на груди й плечі, прикриті довгою симарою з пурпурового персидського шовку з вигаптуваними на ньому барвистими квітами; спереду симара була усипана золотими застібками та перлами. Весь образ дівчини таїв у собі таку принаду, що Ребекка могла змагатися з будь-якою красунею з тих, що сиділи поруч. її сукня була застебнута перламутровими пряжками; три верхні були розстебнуті, оскільки день видався спекотний, і на оголеній шиї сяяло діамантове кольє з коштовними підвісками; страусова пір’їна, прикріплена до тюрбана діамантовим аграфом [133] Аграф – коштовна пряжка або застібка на одязі. , також одразу впадала в око, і хоча гордовиті красуні з верхньої галереї зміряли єврейку презирливим поглядом, кожна з них потайки заздрила її красі та багатству.

– Клянуся лисиною Авраама, – мовив принц Джон, – ця єврейка – взірець тих чарів і чеснот, через які втратив розум наймудріший із царів. Як ви гадаєте, пріоре Еймер? Клянуся тим храмом мудрого Соломона, якого наш іще мудріший брат Річард не може відвоювати, – ця дівчина гарна, мов сама наречена з Пісні пісень.