Walter Scott - Айвенго

До причин, які викликали загальний неспокій і тривогу, слід віднести й ту обставину, що чимало селян, доведених до краю утисками дворян і суворими законами про охорону лісів, збиралися у великі загони і хазяйнували у лісах і полях, не боячись місцевого уряду. Дворяни, зі свого боку, прибравши роль самодержавних володарів, збирали довкола себе справжні розбійні банди. Щоб утримувати це військо і жити в розкоші, чого вимагали їхня гордість і марнославство, дворяни позичали гроші в євреїв під великі проценти. Ці борги підточували їхні статки, і вони намагалися позбутися їх, чинячи насильство над кредиторами. Не дивно, що за такого лихоліття англійський народ зазнавав тяжких злигоднів і мав усі підстави чекати на ще тяжчі в майбутньому. На довершення всього у країні поширилася якась небезпечна заразна хвороба [130] …у країні поширилася якась небезпечна заразна хвороба… – Мається на увазі епідемія 1196 р. . Вона знайшла для себе сприятливі умови серед злиденного простолюду і забрала безліч життів, а ті, хто вцілів, часом заздрили мерцям, яким уже не загрожували майбутні біди. Проте, попри всі ці знегоди, і багаті й бідні, простолюд і знать жадали потрапити на турнір. Це було найцікавіше і найвеличніше видовище того часу, і населення мало до нього таку саму пристрасть, як напівголодний мешканець Мадрида – до бою биків, на який витрачає останній гріш, замість того щоб купити їжу для своєї родини. Ніякі обов’язки, ніякі недуги не могли втримати старих і молодих від такої вистави. Пішла чутка, що бойовисько, призначене поблизу міста Ешбі, у графстві Лестерському, відбудеться між славними лицарями у присутності самого принца Джона, і це викликало ще більший інтерес. Вранці того дня, на який було призначено відкриття турніру, безліч людей усіх звань і станів рушили до місця бойової вистави.

Місце турніру було дуже мальовничим. На узліссі великого лісу, на відстані однієї милі від міста Ешбі, розкинулася широка галявина, вкрита зеленим дерном, з одного боку оточена густим лісом, а з другого – поодинокими старими дубами. Посередині її пологі схили утворювали широкий рівний майданчик, обгороджений міцним парканом. Огорожа була чотирикутної форми, із заокругленими кутами, що зручніше для глядачів. Для в’їзду воїнів на арену у північній і південній стінках огорожі були зроблені ворота, такі широкі, що двоє вершників могли проїхати в них пліч-о-пліч. При кожних воротах стояли два герольди, шість сурмачів і шість глашатаїв і, крім того, загін солдатів, які стежили за порядком. Герольди повинні були перевіряти звання лицарів, що бажали взяти участь у турнірі. За південними ворітьми на невеликому пагорбі стояли п’ять розкішних наметів, прикрашених стягами коричневого та чорного кольорів; це були кольори, вибрані розпорядниками турніру. Стрічки на всіх наметах були того ж кольору. Перед кожним наметом висів щит його хазяїна-лицаря, а поруч зі щитом стояв зброєносець, одягнений дикуном, або фавном, або якимось іншим чудернацьким створінням – залежно від смаків свого хазяїна. Середній, почесний намет був наданий Бріану де Буа-Жільберу. Чутки про його неперевершене мистецтво у всіх лицарських вправах, а також його близькі зв’язки з лицарями, які влаштували цей турнір, спонукали розпорядників не лише прийняти його до свого кола, але навіть обрати своїм головою, незважаючи на те, що він лише недавно прибув до Англії. Поруч з його наметом з одного боку стояли намети Реджинальда Фрон де Бефа і Філіппа де Мальвуазена, а з другого – Х’юго де Гранменіля, родовитого барона, один з предків якого був лордом-сенешалем [131] Лорд-сенешаль – особа, що відповідає за внутрішній розпорядок при дворі монарха. за часів Вільгельма Завойовника і його сина Вільгельма Рудого. П’ятий намет належав іоанітові Ральфу де Віпонту, великому землевласникові з містечка Гесер, що лежить неподалік від Ешбі де ля Зуш.

Майданчик з наметами був обгороджений міцним частоколом і з’єднувався з ареною широким пологим спуском, що також був обнесений огорожею. Уздовж частоколу вишикувалися стражники. За північними воротами арени на такому ж обгородженому майданчику розміщувався намет, призначений для лицарів, які побажають викликати на бій розпорядників турніру. Тут були приготовані різноманітні страви і напої, а поруч сиділи ковалі, зброярі та інші майстри і слуги, ладні будь-якої миті надати бійцям потрібну послугу. Вздовж огорожі були влаштовані особливі галереї, завішані гобеленами і встелені килимами. На килимах лежали подушки, щоб дами і знатні глядачі могли відпочити тут якомога комфортніше. Вузький простір між цими галереями й огорожею був відданий дрібномаєтним фермерам, або так званим йоменам, тому ці місця являли собою щось на зразок партеру в нашому театрі. Що ж до простолюду, то він мав розміститися на сидіннях, зроблених з дерну на схилах найближчих пагорбів, що надавало глядачам змогу бачити жадане видовисько поверх галерей і чудово роздивитися все, що відбувається на арені. Крім того, кілька сот чоловік вмостилися на гілках дерев, що оточували галявину; навіть дзвіниця найближчої сільської церкви кишіла глядачами.