Walter Scott - Айвенго

У середині східної галереї, напроти центру арени, було узвишшя, де під балдахіном з королівським гербом стояло високе крісло, подібне до трону. Навколо цієї почесної ложі юрмилися пажі, зброєносці, стражники в пишному одязі, і з усього було видно, що це місце призначається для принца Джона і його почту. Напроти королівської ложі, посередині західної галереї, височів інший поміст, оздоблення якого було не таким розкішним, проте вражало розмаїттям барв. Там теж стояв трон, обтягнений червоною і зеленою тканиною, оточений натовпом пажів і молодих дівчат – най-вродливіших, яких лиш можна було підібрати. Всі вони були у вишуканому вбранні, також червоного і зеленого кольорів. Ложу прикрашали квіти і прапори із зображенням сердець, палаючих сердець, сердець, що спливають кров’ю, стріл, сагайдаків та інших емблем всепереможного Купідона. Напис над троном оголошував, що це почесне місце призначається для королеви любові й краси. Але хто буде цією королевою, поки що було невідомо.

Тим часом строкатий натовп глядачів рушив до арени. Вже виникло чимало суперечок через те, що дехто намагався зайняти чужі місця. Здебільшого ці суперечки досить нечемно вирішувалися стражниками, які для переконання найбільш упертих користувалися руків’ями своїх мечів та древками сокир. Коли через місця сперечалися більш поважні персони, їхні претензії розбирали двоє маршалів [132] Маршал – особа, що наглядає за королівськими конюшнями і організацією турнірів. ратного поля: Вїльям де Вівіль і Стівен де Мартіваль. Ці маршали, при повному озброєнні, роз’їжджали по арені, наглядаючи за порядком серед глядачів.

Поступово в галереях зібралася юрма лицарів і дворян; їхні довгі темні мантії приємно вирізнялися на тлі світлого і яскравого вбрання дам, яких тут було ще більше, ніж чоловіків, хоча, здавалося б, такі криваві і жорстокі забавки не містять в собі нічого привабливого для прекрасної статі. У нижніх галереях і переходах стояв цілий натовп багатих йоменів і дрібномаєтних дворян, які через бідність або незнатний стан не наважилися зайняти кращі місця. Звісно, саме серед цієї публіки найчастіше спалахували сварки через право на першість.

– Ах ти брудна собако! – кричав якийсь літній чоловік, пошарпаний одяг якого свідчив про бідність, а меч на поясі, кинджал за поясом і золотий ланцюг – про претензії на знатність. – Син вовчиці, покидьок! Як смієш ти штовхати християнина, та ще й нормана із шляхетного роду Мон-дідьє!

Ця сердита промова була звернена не до кого іншого, як до нашого приятеля Ісаака; він, цього разу багато вбраний, у розкішному плащі, прокладав собі шлях у натовпі, намагаючись відшукати місце в передньому ряді нижньої галереї для своєї дочки, красуні Ребекки. Вона приїхала до нього в Ешбі і тепер стояла поруч з ним, міцно тримаючи його за руку, боязко озираючись довкола. її лякало загальне невдоволення, викликане поведінкою її батька. Ми вже бачили, що Ісаак інколи виявлявся справжнім боягузом; але тепер він знав, що йому нема чого боятись. При такій кількості свідків ніхто з його корисливих і лютих гнобителів не наважився б його скривдити. На подібних виставах євреї перебували під захистом закону, а якщо цього виявлялося недостатньо, з-поміж дворян завжди знаходилося кілька знатних баронів, які готові були заступитися за єврея з власної вигоди. До того ж Ісаак добре знав, що принц Джон прагне позичити в багатих євреїв Йорка велику грошову суму під заставу коштовностей і земель. Ісаак мав до цього безпосереднє відношення і чудово знав, що принцові хочеться чимшвидше владнати цю справу. Тому він був упевнений, що в разі неприємного зіткнення принц його захистить.

Сміливо просуваючись уперед, Ісаак мав необережність штовхнути норманського дворянина. Однак його виправдання лише розлютили оточуючих. Кремезний йомен у зеленому суконному каптані, з оберемком стріл за поясом, із срібним значком на грудях і величезним луком у руці рвучко повернувся, і його обличчя, задубіле від сонця та вітру, мов смажений горіх, спалахнуло гнівом. Він порадив єврею затямити, що, хоч він і роздувся, мов павук, висотуючи кров зі своїх нещасних жертв, проте павуки мають сидіти по кутках, а коли вони вилізуть на світло – їх душать. Погрози, грубий голос і лихий погляд йомена змусили єврея позадкувати. Мабуть, Ісаак поквапився б опинитися десь подалі від такого небезпечного сусіди, аж раптом загальну увагу привернула поява на арені принца Джона та його численного і веселого почту. Цей почет складався головним чином зі світських, а почасти і з духовних осіб, що були вдягнені з не меншою розкішшю і поводилися не менш вільно, ніж їхні світські товариші. Серед духовних осіб був і пріор з Жорво, у найрозкішнішому вбранні, яке лишень дозволяв його сан. Його одяг був рясно оздоблений хутром та золотом, а носки чобіт загнуті догори так високо, що перевершили без того сміховинну моду тих часів. Вони були такі великі, що прив’язувалися не до колін, а до пояса і заважали вершникові вставити ногу в стремено. Проте чепурного абата це анітрохи не бентежило. Можливо, він був навіть радий виявити при такій кількості глядачів і прекрасних дам своє вміння триматися в сідлі без стремен.