Walter Scott - Айвенго

– Клянуся святою Гризельдою, – додав він, – ми побачимо, чого вартий цей шанувальник чужих заслуг.

– Не маю нічого проти, – відповів йомен із властивою йому незворушністю.

– А ви чого не встаєте, саксонські хлопи? – закричав розлютований принц. – Клянуся Всевишнім, буде так, як я сказав, і єврей сидітиме поруч з вами!

– Як це так? Нехай ваша світлість не гнівається, але нам зовсім не випадає сидіти поруч зі шляхетними особами, – мовив Ісаак; хоч він і посварився через місце із занепалим та розореним представником родини Мондідьє, проте не наважився б зазіхати на привілеї заможних саксонців.

– Іди туди, брудна собако, я тобі наказую! – вигукнув принц Джон. – Інакше я накажу, щоб твою шкуру зідрали й видубили на кінську збрую.

Почувши таке застереження, Ісаак ступив на вузькі круті сходи, що вели до верхньої галереї.

– Побачимо, хто насмілиться його спинити, – сказав принц, пильно дивлячись на Седріка, який вочевидь готувався зіпхнути єврея зі сходів. Але блазень Вамба, несподівано втрутившись, запобіг цьому лихові: він скочив уперед і, ставши між своїм хазяїном та Ісааком, вигукнув:

– Дайте-но я спробую! – і, витягши з-під плаща чималий кусень свинини, тицьнув його під ніс Ісаакові. Звісно, він прихопив із собою цю поживу на той випадок, якщо турнір затягнеться довше, ніж може витримати його апетит. Ісаак, угледівши цей осоружний для нього предмет і бачачи, що блазень здіймає в нього над головою свою дерев’яну шпагу, заточився назад, спіткнувся і сторчма покотився по сходах. Ця сцена викликала шалений вибух реготу в глядачів, та й сам принц Джон і його почет аж зайшлися від сміху.

– Ну, братику принц, давай мені приз, – сказав Вамба. – Я переміг ворога в чесному двобої: мечем і щитом, – продовжував він, вимахуючи шпагою в одній руці і шматком свинини в іншій.

– Хто ти такий і звідки, славний вояче? – крізь сміх промовив принц Джон.

– За походженням я дурень, – відповів той, – звати мене Вамба, я син Бовдура, який був сином Телепня, а той, у свою чергу, був нащадком олдермена.

– Звільніть місце для єврея в передньому ряду нижньої галереї, – сказав принц Джон, потайки радіючи, що трапилася нагода відмінити початкове рішення. – Адже не годиться саджати переможеного поруч з переможцем! Це проти всіх правил лицарства.

– Атож, не слід садити шахрая поруч з дурнем, а єврея – поруч зі свинею.

– Ну, спасибі, друже, – вигукнув принц Джон, – ти мене розсмішив на славу! Гей, Ісааку, ану позич мені жменьку червінців!

Збентежений цим проханням, Ісаак довго порпався у своїй хутряній торбині, що висіла в нього на поясі, і намагався визначити, скільки монет вміститься у жмені; але принц поклав край його ваганням: схилившись до єврея, він вихопив торбину з його рук, витяг звідти кілька золотих монет, кинув їх Вамбі і поскакав далі уздовж бойового поля. Глядачі почали кпити з єврея, а принца осипали такими схвальними вигуками, наче він вчинив почесне і благородне діяння.

Об’їжджаючи арену, принц Джон раптом притримав коня і, звернувшись до абата Еймера, заявив, що геть забув про головний клопіт цього дня.

– Святі на небі! – сказав він. – Чи знаєте ви, сер пріор, що ми забули обрати королеву любові й краси, яка своєю білою ручкою роздаватиме нагороди! Щодо мене, я подам голос за чорнооку Ребекку. В мене немає ніяких забобонів.

– Пресвята Діво, – прошепотів пріор, з острахом звівши очі до неба, – за єврейку! та ж після цього нас закидають камінням і виженуть геть з турніру, а я ще не такий старий, щоб прийняти мученицький вінець. До того ж, клянуся моїм святим покровителем, Ребекка поступається красою чарівній саксонці Ровені.

– Та чи не все одно, – відповів принц, – саксонка чи єврейка, собака чи свиня! Що мені з того? Ні, оберемо Ребекку, хоча б для того, щоб подражнити саксонських хлопів.

Почувши це, навіть принців почет обурився.

– Це кепський жарт, мілорде, – мовив де Брейсі. – жоден лицар не підніме списа, якщо завдати такої образи шляхетному товариству.

– І це вельми необачно, – сказав один з найстарших і найвпливовіших дворян у почті принца, Вальдемар Фітцурс. – Така витівка може перешкодити здійсненню задумів вашої світлості.

– Сер, – зверхньо мовив принц, зупинивши коня і повертаючись до вельможі, – я запросив вас перебувати у моєму почті, а не давати мені поради.