Walter Scott - Айвенго

Пріор абатства жорво теж перехрестився і побожно проказав «Отче наш». Усі вчинили за його прикладом, окрім єврея, мусульман і тамплієра. Не виказавши ніякої пошани до святині, тамплієр зірвав із шиї золотого ланцюга, жбурнув його на стіл і мовив:

– Прошу абата Еймера прийняти на схов мою заставу і заставу цього безіменного прочанина на знак того, що, коли лицар Айвенго ступить на землю, омиту чотирма морями Британії, він отримає виклик на бій з Бріаном де Буа-Жіль-бером. Якщо названий лицар не відповість на цей виклик, я оголошу про його боягузтво зі стін кожного командорства ордену тамплієрів, які є в Європі.

– Цього не буде, – втрутилася леді Ровена, вперше порушуючи свою тривалу мовчанку. – Якщо в цім домі ніхто не бажає сказати слово на захист відсутнього Айвенго, за нього ручуся я. Моє слово стане порукою, що він прийме будь-який виклик до чесного бою. І якби моя слабка порука могла підвищити цінність цієї безцінної застави, запропонованої добрим прочанином, я б поручилася своїм іменем і доброю славою, що Айвенго дасть гідну відсіч цьому гордому лицарю.

У душі Седріка вирувала така буря суперечливих почуттів, що під час цієї розмови він не в змозі був мовити ні слова. Радісна гордість, гнів, бентега змінювалися на його чесному і відвертому обличчі, наче тіні від хмар, що пропливають над скошеним полем. Челядинці, поміж якими при згадці імені Айвенго наче пробігла електрична іскра, затамувавши подих чекали, що буде далі, і не зводили очей з хазяїна. Та ось заговорила Ровена, і її голос наче пробудив Седріка від роздумів і змусив порушити мовчання.

– Леді Ровена, – сказав він, – це зайве. Якби знадобилася ще одна застава, то я сам, незважаючи на те, що Айвенго жорстоко скривдив мене, готовий поручитися за його честь власною честю. Але, здається, застав і так вистачає – навіть за новітнім статутом норманського лицарства. Чи вірно я кажу, отче Еймер?

– Цілком вірно, – підтвердив пріор, – я відвезу ковчег зі святинею і цей золотий ланцюг до нашого монастиря і зберігатиму їх у ризниці доти, поки справа не вирішиться належним чином.

Він ще кілька разів перехрестився, промовляючи молитви, і, ставши навколішки, відважив кілька поклонів; а тоді передав ковчег у руки ченця, що його супроводжував, – брата Амвросія; потім уже без будь-яких церемоній, проте, мабуть, з не меншим задоволенням прибрав зі столу золотий ланцюг і поклав його у напахчену парфумами сап’янову торбину, причеплену до його пояса.

– Сер Седрік, – сказав абат, – ваше славне вино таке міцне, що у моїх вухах вже дзвонять до вечерні. Дозвольте нам ще раз випити за здоров’я леді Ровени і відпустіть нас відпочивати.

– Клянуся бромхольським хрестом, [114] Бромхольський хрест – залишки хреста, що були привезені до Бромхола, Норфолк, близько 1223 р. – мовив Сакс, – ви погано підтримуєте свою добру славу, сер пріор. Про вас іде поговір, як про сумлінного ченця: кажуть, ви тільки тоді випускаєте з рук келиха, коли продзвонять до заутрені, і я, старий, боявся осоромитись у змаганні з вами. Клянуся честю, за моїх часів дванадцятирічний хлопчисько-сакс просидів би за столом довше, ніж ви.

Однак цього разу в пріора були свої причини виявляти помірність. Сан зобов’язував його грати роль миротворця, проте він і сам запобігав будь-яким сваркам та сутичкам. Причиною цьому була не любов до ближнього і навіть не любов до самого себе; він боявся гніву старого сакса і підозрював, що злостива пиха тамплієра, що вже не раз виривалася назовні, зрештою спричинить вельми неприємну сцену. Тому він почав розводитися про те, що у вмінні пити жоден народ не може дорівнятися до міцних на хміль та витривалих саксів, побіжно натякнув на свій святий сан і завершив промову уклінним проханням дозволити йому йти спочивати.

Потім пустили по кругу останній келих, і гості, низько вклонившись господарю і леді Ровені, встали і розійшлися по залі, а хазяї у супроводі найближчих слуг пішли до своїх покоїв.

– Ти, брудна собако, – сказав тамплієр євреєві, проходячи повз нього, – ти що, теж збираєшся на турнір?

– Так, збираюся, – відповів Ісаак, боязко вклоняючись, – якщо дозволить ваша вельмишановна милість.

– Атож, – сказав тамплієр, – ти йдеш туди, щоб своїм гендлярством висотати всі жили з дворян, а в жінок і дітей вициндрити гроші нікчемними цяцьками? Ручуся, що твій капшук напханий шекелями [115] Шекель – грошова одиниця Ізраїлю. .

– Жодного шекеля, жоднісінького срібного пенні, ані гроша немає, клянуся богом Авраама [116] Авраам – перший патріарх і предок євреїв. ! – скрикнув єврей, сплеснувши руками. – Я йду просити допомоги у своїх товаришів для сплати податку, який стягає з мене палата єврейського казначейства. [117] …для сплати податку, який стягає з мене плата еврейского казначейства. – за Річарда І організовувалися комітети з нагляду за фінансовою діяльністю євреїв. Королівська влада захищала євреїв, проте брала за це податок. Так, Генріх ІІ відбирав чверть їхніх доходів, завдяки чому фінансував Хрестовий похід 1187 р. Нехай дарує мені удачу праотець Іаков. Я зовсім збіднів. Навіть оцей плащ, що на мені, позичив мені Рейбен з тадкастера.