Walter Scott - Айвенго

Розмову перервала поява слуги, якого воротар послав доповісти, що біля воріт стоїть якийсь подорожній і просить впустити його переночувати.

– Впустіть його, – сказав Седрік, – байдуже, хто він. Такої ночі, коли надворі ллє мов з відра, навіть дикі звірі туляться до стада і шукають порятунку у свого смертельного ворога – людини, аби лишень не загинути серед стихії. Дайте йому все, що знадобиться. Освальде, приглядай за ним.

Чашник тієї ж миті вийшов із зали і рушив виконувати наказ хазяїна.

Освальд повернувся і, схилившись до свого хазяїна, прошепотів йому на вухо:

– Це єврей, він назвав себе Ісааком з Йорка. Чи добре буде, якщо я приведу його сюди?

– Нехай Гурт виконує твої обов’язки, Освальде, – сказав Вамба, як завжди, нахабно. – Свинопас вшанує єврея як годиться.

– Пресвята Діво, – прошепотів абат, осіняючи себе хресним знаменням. – Пустити єврея в таке товариство!

– Що? – відгукнувся тамплієр. – Щоб собака-єврей наблизився до захисника Гробу Господнього?

– Ти ба, – сказав Вамба, – виходить, тамплієри люблять тільки єврейські грошенята, а єврейське товариство їм не до вподоби!

– Нічого не вдієш, шановні гості, – мовив Седрік, – я не можу порушити закони гостинності, щоб догодити вам. Якщо Господь наш стільки століть терпів цілий народ запеклих єретиків, то й ми можемо потерпіти одного єврея кілька годин. Проте я нікого не силую розмовляти з ним або їсти з ним разом. Посадіть його за інший стіл і погодуйте окремо. А втім, – додав він з посмішкою, – може, оті чужинці в чалмах приймуть його до свого товариства?

– Сер френклін, – відповів тамплієр, – мої сарацинські невільники – вірні мусульмани і зневажають євреїв анітрохи не менше, ніж християни.

– От лишень не знаю, – втрутився Вамба, – чим прихильники Магомета і Термаганта [106] Магомет і Термагант – у містеріях (середньовічних драматичних творах, переважно біблійного змісту) під цими мусульманськими іменами часто виступав диявол. кращі від цього народу, що його колись вибрав сам Бог!

– Ну то хай він сяде з тобою, Вамбо, – відповів Седрік. – Дурень і шахрай – якраз до пари.

– Дурень знає, як повестися з шахраєм, – сказав Вамба, змахнувши кісткою від свинячого окосту.

– Цить! Ось він іде, – мовив Седрік.

Впущений без будь-яких церемоній, до зали боязко і нерішуче ступив сухорлявий, високий на зріст старий чоловік; він щокроку кланявся і тому здавався нижчим, ніж був насправді, від звички схиляти спину. Риси його обличчя були тонкі і правильні; орлиний ніс, гострі чорні очі, високе чоло, пооране зморшками, довге сиве волосся і пишна борода могли б створити гідне враження, коли б не так яскраво свідчили про його приналежність до племені, яке за тих диких часів викликало відразу в марновірного і темного простолюду, а з боку користолюбних і жадібних дворян зазнавало найжорстокіших утисків. Одяг єврея, що вельми потерпів від негоди, складався з простого темно-брунатного плаща і темно-червоного хітона. На ньому були грубі чоботи, оторочені хутром, і широкий пасок, за яким стирчали невеликий ніж і коробочка з письмовим приладдям. На голові в нього був високий чотирикутний капелюх жовтого кольору й особливої форми: закон приписував євреям носити такі капелюхи, що відрізняли їх від християн. Увійшовши до зали, єврей одразу ж скинув його.

Прийом, наданий цьому чоловікові в оселі Седріка Сакса, задовольнив би навіть найревнішого прихильника ізраїльтян. Сам Седрік у відповідь на незліченні поклони єврея лише хитнув головою і вказав йому на нижній кінець столу. Однак там ніхто не посунувся, щоб звільнити для нього місце. Коли він проходив повз ряди їдоків, слуги-сакси навмисне розставляли лікті і, здвигаючи плечима, продовжували уминати вечерю, не звертаючи ані найменшої уваги на нового гостя. Монастирські служники хрестилися, озираючись на нього з побожним острахом; навіть сарацини, коли Ісаак проходив повз них, почали люто посмикувати вуса і схопилися за кинджали, збираючись перешкодити його наближенню у будь-який спосіб. Слід гадати, що Седрік з тих самих причин, які спонукали його надати притулок цьому нащадкові знедоленого народу, наполіг би й на тому, щоб його люди поводилися з Ісааком більш ввічливо; та саме цієї миті абат завів з ним таку цікаву бесіду про породи і звички його улюблених собак, що Седрік не покинув би цієї розмови і заради більш важливої справи, ніж те, що євреєві, можливо, доведеться лягти спати натщесерце.