Walter Scott - Айвенго

Ісаак стояв осторонь від усіх, марно очікуючи, чи не знайдеться для нього вільне місце, де б він міг сісти й перепочити. Зрештою прочанин, що сидів на лаві біля вогнища, пожалів його і мовив:

– Старий, моя одежа вже висохла, я повечеряв, а ти змок і зголоднів.

Мовивши так, він підгорнув на середину вогнища розкидані дрова, що ледь жевріли, і роздув яскраве полум’я; потім він пішов до столу, взяв миску гарячої юшки з козлячим м’ясом, поставив її на столику, за яким вечеряв сам, і, не чекаючи, поки єврей викаже свою вдячність, рушив у протилежний бік зали: чи то він не хотів знатися з тим, кому допоміг, чи, може, просто бажав опинитися ближче до чільного помосту.

Якби за тих часів існували художники, здатні зобразити подібний сюжет, постать цього єврея, що схилився над вогнищем і грів свої затерплі від холоду руки, могла б послужити їм для зображення зимової пори року. Трохи зігрівшись, він жадібно накинувся на гарячу юшку і їв так квапливо, з такою видимою насолодою, наче давно вже не торкався їжі.

Тим часом абат вів далі розмову з Седріком про лови; леді Ровена завела бесіду з однією зі своїх служниць, а пихатий тамплієр, позираючи то на єврея, то на саксонську красуню, про щось замислився – певно, про щось дуже цікаве для нього.

– Дивуюсь я на вас, вельмишановний Седріку, – казав абат. – Як ви, за всієї вашої любові до мужньої мови своєї вітчизни, не визнаєте переваги нормано-французької мови в усьому, що стосується мисливської науки? Адже в жодній мові не знайдеш стількох спеціальних виразів для полювання в полі та в лісі.

– Любий отче Еймер, – відповів Седрік, – знайте, що мені всі ці чужинські викрутаси ні до чого; я й без них знаю, як поводитись у лісі. Сурмити в ріг я вмію, хоч і не називаю цей звук receat [107] Звук мисливського рога, яким скликають собак на початку або наприкінці ловів. або mort [108] Звук рога, що сповіщає про смерть спійманої здобичі. , вмію нацькувати собак на звіра, знаю, як його краще оббілувати і як розвісити шкуру, і чудово даю собі раду без отих новітніх слівець – curee, arbor, nombles [109] Французькі мисливські терміни. та інших дурниць у дусі казкового сера Трістрама [110] Трістрам – герой лицарських романів, для нього «полювання було зведене до науки». .

– Французька мова, – сказав тамплієр із властивою йому за будь-яких обставин холодною зверхністю, – єдина мова, пристойна не лише на полюванні, але й у любові, і на війні. Цією мовою слід завойовувати серця прекрасних дам і перемагати ворогів.

– Ну-бо, вип’ємо по скляночці вина, сер лицар, – мовив до нього Седрік, – та й абатові налийте! А я тим часом розповім вам, що було тридцять років тому. Тоді проста англійська мова Седріка Сакса тішила дівочий слух, хоч у ній і не було пишномовства французьких трубадурів. Коли ми билися на полях Норталертону, бойовий поклик сакса було чути у лавах шотландського війська не гірше, ніж cri de guerre [111] Заклик до бою (фр.). найсміливішого з норманських баронів. Вшануймо ж келихом вина пам’ять відважних воїнів, що билися там! Випийте зі мною, гості.

Він вихилив свою склянку і повів далі з іще більшим запалом:

– Скільки щитів було порубано в той день! Сотні знамен майоріли над головами героїв. Кров лилася рікою, та смерть була всім нам миліша за втечу. Саксонський співець назвав той день святом мечів, злітанням орлів на здобич; удари сокир і мечів по шоломах і щитах недругів, шум битви і бойові заклики здавалися співцеві веселішими від весільних пісень. Але в нас немає своїх співців. Наші діяння затьмарені діяннями іншого народу; нашу мову, навіть самі наші імена скоро забудуть. І про це ніхто не пошкодує, крім мене, самотнього старого… Чашник! Ану, ледарю, налий нам! За здоров’я відважних воїнів, сер лицар, хоч би до якого племені вони належали, якою мовою говорили! За тих, хто хоробріше від усіх воює в Палестині у лавах захисників хреста!

– Я сам ношу знак хреста, і не мені про це говорити, – мовив Бріан де Буа-жільбер, – та хто ж інший заслуговує на звання перших серед хрестоносців, як не тамплієри – вірні охоронці Гробу Господнього!

– Іоаніти [112] Іоаніти (госпітальєри) – члени духовно-лицарського ордену, заснованого хрестоносцями у Палестині в 1118 р., з 1120 р. складають конкуренцію тамплієрам. Назва пішла від їхньої першої резиденції – госпіталю св. Іоанна в Єрусалимі. У IV ст. орден був перейменований на Мальтійський (з резиденцією на Мальті). , – сказав абат. – Мій брат вступив до цього ордену.