Walter Scott - Айвенго

Ісаак забувся тривожним сном на ліжку, цілком подібному до того, на якому провів ніч прочанин. Увесь знятий увечері одяг він поклав на себе або під себе, щоб його не поцупили вночі. Обличчя єврея було змученим і неспокійним; руки судомно сіпалися, ніби боронячись від страшної примари; він щось бурмотів і вигукував єврейською мовою, а час від часу промовляв цілі фрази місцевою говіркою. З-поміж них можна було розчути такі слова: «Заради бога Авраама, згляньтесь над нещасним старим! Я бідний, у мене немає грошей, можете закувати мене в кайдани, розтяти на шматки, та я не в силі виконати ваше бажання».

Прочанин не став чекати, поки Ісаак прокинеться, і торкнув його кінцем свого ціпка. Цей дотик, певно, змішався у свідомості сплячого з його моторошним сном: він схопився з місця, волосся в нього піднялося сторч, колючий погляд чорних очей, сповнений дикого страху та подиву, втупився у прочанина, пальці вп’ялися в одяг, наче кігті яструба.

– Не бійся мене, Ісааку, – сказав прочанин, – я прийшов до тебе як друг.

– Нагороди вас бог Ізраїлю, – промимрив єврей, трохи отямившись. – Мені примарилося… Та будь благословенний праотець Авраам, то був лише сон.

Потім, прийшовши до тями, він спитав уже звичайним тоном:

– А чого воліє ваша милість від бідного єврея о такій ранній порі?

– Я хотів тобі сказати, – відповів прочанин, – що, коли ти цієї ж миті не підеш із цього дому і не поїдеш звідси якомога скоріше і якомога далі, тебе спіткає в дорозі велике лихо.

– Святий отче, – вигукнув Ісаак, – хто ж захоче напасти на такого нікчемного злидаря, як я?

– Це ти маєш краще знати, – мовив прочанин, – але знай, що тамплієр, коли вчора ввечері проходив через залу, заговорив до своїх невільників сарацинською мовою, яку я розумію, і звелів їм сьогодні вранці простежити, куди поїде єврей, схопити його, коли він опиниться подалі від цього маєтку, і відвести у замок Філіппа де Мальвуазена або Реджинальда Фрон де Бефа.

Неможливо описати жах, що охопив єврея при цій звістці; здавалося, сили покинули його в одну мить. Кожен м’яз, кожен нерв ослаб, руки безсило повисли, голова схилилася на груди, коліна підломилися, і він упав до ніг прочанина, наче підкорений невідомою силою; то була вже не людина, схилена у благальній покорі, а тіло, з якого пішло життя.

– Бог Авраама! – скрикнув він. Не підводячи сивої голови, він склав свої зморщені руки і здійняв їх до неба. – О Мойсею [118] Мойсей – біблійний пророк зі Старого завіту. ! О блаженний Аароне! Недарма мені наснився цей сон, недаремно мене мучило це видіння! Я вже відчуваю, як вони кліщами тягнуть з мене жили. Відчуваю, як ходять по всьому тілі зазубрені колеса, мов ті гострі пили, борони і залізні сокири, якими катували жителів Рабби і дітей Амонових! [119] …гострі пили, борони і залізні сокири, якими катували жителів Рабби… – Цар Давид, коли взяв місто амовитян Раббу, піддав його жителів жорстоким тортурам (Друга книга Пророка Самуїла, 11: 1).

– Встань, Ісааку, і послухай, що я тобі скажу, – з жалем, проте трохи зневажливо мовив прочанин, дивлячись на його страждання. – Я розумію твій страх: принци і дворяни безжалісні до твоїх одноплемінників, коли хочуть витягти з них гроші. Та встань, я тебе навчу, як уникнути біди. Йди з цього дому негайно, поки не прокинулися слуги, – вони міцно сплять після вчорашньої пиятики. Я проведу тебе потаємною стежкою через ліс, який я знаю не гірше від тутешніх лісничих. Я не покину тебе, поки не передам у руки якого-небудь барона або поміщика, що їде на турнір; певно, ти знайдеш спосіб здобути його прихильність.

Ледве в Ісаака з’явилася надія на порятунок, він підвів голову і, все ще стоячи на колінах, відкинувши назад своє сиве волосся і розгладивши бороду, втупив проникливі чорні очі у прочанина. У його погляді читалися страх, надія і підозра водночас. Але, почувши останні слова прочанина, він знову вжахнувся, впав долілиць і вигукнув:

– Я знайду спосіб, щоб здобути його прихильність! Горе мені! Є лише один спосіб здобути прихильність християнина, та як здобути її бідному єврею, якщо він розорений і бідний, мов Лазар [120] Лазар – злиденний прохач біля воріт багатія (Євангеліє від Луки 16: 20–1). ? Заради Бога, юначе, не викривай мене! Заради нашого спільного Небесного Отця, що створив нас усіх, євреїв і поган, синів Ізраїлю і синів Ізмаїла – не викривай мене!

Підозра знов пересилила в ньому всі інші почуття, і він продовжував: