Андрей Любка - Любка Андрій. Карбід

Тепер він замінив Ичі на роботі міського гробаря. Але інтриґа й далі не давала багатьом спокою: куди ж і чому зник Ичі? Питання ці хвилювали не лише бабусь на лавках, декому доводилося займатися ними службово. Хай там як, хоч ніхто й не подавав офіційної заяви, бо в колишнього гробаря не було родичів, та оголошення в газеті стало підставою для початку слідства. Міліція провела обшук у будинку, де мешкав Ичі. Як і очікувалося, жодних слідів злочину, жодних натяків на боротьбу знайдено не було. Щоправда, виліз один факт, який міг би розворохобити містян на довгі місяці. Але, зваживши всі за і проти, старший сержант міліції Лисенко, справжній патріот Ведмедева й України, згадав, що його обов'язком є дбати про спокій мешканців, тож вирішив той факт приховати. В інтересах громади, звісно ж. А саме: нишпорячи в особистих речах зниклого, пильний правоохоронець знайшов у матраці схованку з двома тисячами американських доларів. Вочевидь, це були всі заощадження Ичі. Якби ведмедівці дізналися про знахідку, то ще довго б обговорювали, звідки в гробаря такі гроші, нарікаючи, що він у найскрутнішу мить обдирав їх, як липку, а сам, бачте, жив на широку ногу, долари тисячами відкладав. Тож Лисенко вирішив зайвий раз ведмедівців не тривожити, а гроші патріотично сховав у кишеню.

Хоча, якщо подумати, знайдена в матраці готівка мала би підштовхнути міліціонера до деяких професійних висновків, адже свідчила не лише про захланність гробаря, який не соромився наживатися на чужому горі, а й про те, що Ичі нікуди не поїхав. Бо якби людина роками збирала гроші, а відтак вирішила кудись звіятися, то напевно взяла б їх із собою в нове невідоме життя. Відповідно, це означало, що Ичі зник раптово сам для себе — не зібравши речей, не запланувавши виїзду чи втечі, не підготувавшись, одне слово, заздалегідь. З іншого боку, уявити, що Ичі хтось викрав чи вбив, теж було неможливо: гробар був таким сильним і страшним, що, здавалося, його й сама смерть боїться. Хай там як, з думками чи без, а міліціонер мусив ще трохи побігати, записуючи свідчення дотичних до Ичі людей. Він зібрав покази у працівників комунального підприємства «Дорога до раю», у сусідів зниклого, після чого настала черга зайнятися і фонтаном.

Коли старший сержант міліції Лисенко посеред спекотного серпневого дня на центральній площі Ведмедева почав шарпати ручку дверей будівельного майданчика, щоб порозмовляти з робітниками, назустріч йому вийшов Йосип Лях, який сказав, що Ичі тут не було вже давно. Мовляв, одного разу він просто пішов з роботи, а наступного ранку не прийшов. От і все. Ні, нічого з будівельного майданчика не зникло, жодних крадіжок не було, якихось дивних ситуацій теж, Ичі ні на що не скаржився. Просто одного дня зник, немов у воду канув.

До подиву молодого сержанта, уже на п'ятій хвилині розмови на площу примчав Ігор Лях, а ще за кілька хвилин з'явився і міський голова Золтан Барток, який виглядав чомусь розгублено і навіть перелякано. З'ясувавши, що міліціонер всього-на-всього збирає свідчення про зникнення Ичі, мер розслабився і порекомендував слідчому шукати в інших місцях, не заважаючи будівництву Фонтана Єдності, майбутньої окраси міста. Сержант Лисенко, здивований і спантеличений такою швидкою появою першої особи міста, перепросив за клопоти й забрався у відділок. Тим більше, що тут усе одно неможливо було розмовляти, оскільки потужна машина, яка протягом останнього тижня цілодобово працювала на будівельному майданчику, гуділа так, що на центральну площу навіть голуби перестали залітати, а сама земля весь час дрижала, немов площа Миру перетворилася на гігантський тренажер для антицелюлітного масажу. Тож повернувшись на роботу, слідчий з чистим сумлінням — і доларовою сатисфакцією — закрив справу у зв'язку з відсутністю складу злочину: ніхто Ичі не шукав, жодних трагічних звісток про нього не надходило, а сам він був уже дорослою людиною, тож міг іти світ за очі, не попереджаючи про це колег, сусідів чи міліцію. А невдовзі у місті балачки про Ичі й зовсім стихли: ну, зник собі чоловік, виїхав, то й виїхав. Зрештою, колись тут не залишиться взагалі нікого.

Тиса ці розмови також не непокоїли. Він знав, що гробар лежить у будинку Уляни Дмитрівни Крук на околиці Ведмедева. Шкода, звісно, що таке сталося з порядним і роботящим чоловіком. Але, слава Богу, все ж була надія, що той вийде з коми найближчим часом. Як же він здивується, побачивши прогрес у будівництві тунелю! Таки мали рацію брати Ляхи, коли називали їхню попередню роботу дитячими забавками. То був і справді не тунель, а якась примітивна середньовічна яма. Зате тепер!