Андрей Любка - Любка Андрій. Карбід

Взявшись до роботи, Ігор з Йосею не гаяли часу. Як і обіцяли, вже за кілька днів стару гілку тунелю, що її вони називали не інакше як «кишка для глистів», засипали, й почалися роботи з поглиблення ями. Тим часом на своє засідання зібралася Ведмедівська міська рада, на сесії якої Золтан Барток виголосив палку промову, в якій визнав, що місто живе у винятковій скруті, що соромно такому місту знаходитися в центрі Європи, що з літаків, які пролітають над Ведмедевом, зовсім не видно нашого древнього поселення, а отже, й туристи не здогадуються про його існування. А все тому, переконував далі міський голова, що древнє європейське місто потопає в пітьмі. Електричний струм у центрі настільки слабкий, що запобіжники вибиває навіть від електричного чайника. Далі так жити не можна: або депутати підтримають рішення виділити кошти на закупівлю нової трансформаторної для центру Ведмедева, або мер дуже образиться і ні з ким тиждень не розмовлятиме.

Або-або, пан або пропав. Депутати зглянулися, виділили необхідну суму з міського бюджету, а потім ще кілька днів обговорювали образ, що вразив їх найбільше: на висоті десяти тисяч метрів летить «Боїнґ», пасажири з надією прилипають до ілюмінаторів, адже знають, що під ними якраз має бути одне з найдревніших європейських міст, центр Європи, тож вони вдивляються, але бачать під собою лише чорну пустку. Через шість днів монтери уже заходилися встановлювати нову трансформаторну на одній з прилеглих до площі Миру вуличок.

Не встигли в центрі запустити струм, як підоспіла й важка техніка. Ведмедівці з відкритими ротами проводжали поглядом велетенські машини, що одного ранку наприкінці липня в'їхали в місто. Цілісінький день на площі Миру тривала зміна декорацій: спочатку знесли паркан навколо будівельного майданчика, потім звідти прибрали навіс, столик, лавки, купи землі й сміття, тоді приїхав кран, який підняв з причепа вантажівки якусь неймовірну коробку й акуратно поставив на саму яму майбутнього фонтана. З іншого причепа вивантажили гігантський бур, схожий на збільшений у тисячу разів шуруп-саморіз. Ще з кількох вантажівок на площу викотилися сотні секцій бетонних труб, які робітники складали в чотири ряди навколо дуба.

Увесь цей гармидер зібрав у центрі міста всіх міських роззяв — від малого до великого: бабусі приходили з онуками, пияки й нероби ховалися в затінку з пивом у руках, мамусі з візочками намотували кола по периметру площі, депутати, підприємці й чиновники розглядали чудасію з вікон міської ради, а навколо робіт бундючно походжав міський голова Золтан Барток. Раз у раз містяни розпитували його про призначення всіх цих машин і конструкцій, але мер лише чванькувато кидав фрази про фонтан, нову Європу, злагоду в нашому домі і перспективи Ведмедева. Тоді якийсь старигань, відволікшись від ловлення ґав, запитав у Бартока: а чи правда, що фонтан буде таким потужним, що вода з нього битиме аж до неба, оскільки навіщо в іншому випадку такі товстелезні труби? Літній людині не годилося грубіянити, тож міський голова терпляче пояснював старому, що такі труби потрібні для підведення в центр міста води з Тиси — мовляв, вода буде не лише для фонтана, а й для всього міського водогону.

Знайшлися — куди ж без них? — і нахабні буркотуни, яким ніколи не вгодиш і які кожну ідею критикують на чім світ стоїть. Вони ходили площею від одних людей до інших, єхидно усміхаючись і ремствуючи, що це лише гроші платників податків розкрадають, що мер збожеволів, бо замість збудувати нове відділення лікарні, відремонтувати школу чи залатати дорогу він узявся за встановлення фонтана. А воно ж видно з кількості всілякої машинерії, що задоволення це дорогуще, задрипаному Ведмедеву зовсім не по кишені. Більше того, ніяк не могли заспокоїтися ядучі критикани, у місті центральний громадський туалет — дерев'яний, і смердить у ньому так, що люди бояться заходити всередину, тому свої справи залагоджують навколо туалету, тож у радіусі двадцяти метрів там тепер мінне поле. І що, коли з усієї Європи приїдуть люди на фонтан дивитися, у туалет вони куди підуть, у той же фонтан?! Золтан Барток, до його честі, всіма цими інсинуаціями не переймався, за старою звичкою називаючи опонентів агентами, які жирують на іноземних Грантах. Ті, своєю чергою, теж не залишалися в боргу і твердили, що міському голові Ведмедева «плюй у писок, а він каже, що дощ паде».

До вечора розвантаження закінчилося, вантажівки від'їхали, а нечисленні робітники ритмічними ударами молотків почали збивати новий паркан. Тепер будівельний майданчик неабияк розрісся, заповнюючи собою майже всю площу. Над ним височіла могутня крона дуба, який незворушно спостерігав за гарячковою біганиною навколо. Наступного ранку на площі все було дбайливо обгороджене, а на паркані висіли широкоформатні фотографії старого Ведмедева. На превеликий подив містян, не залишилося й чужих робітників. Якщо ще вчора нарікали, що міська влада могла б і своїх найняти на будівництво такого великого об'єкта, а не привозити невдатних зайд із Ужгорода, то нині довелося прикусити язика: виявилося, що працювати будуть усього двоє осіб, та й ті — місцеві: Ігор і Йосип Ляхи. Техніка була настільки сучасною, що майже не потребувала людських рук. Зрештою, думали собі ведмедівці, для будівництва фонтана багато розуму й не треба.