Андрей Любка - Любка Андрій. Карбід

— Це все? — зляканим, дитячим голосом запитала Марічка.

Тис повернувся до неї, взяв під водою її долоні в свої, наблизився до її обличчя, якого не бачив, але все одно вдивлявся в темряву, немов у прекрасні карі Марійчині очі. Він знав, що хоче їй сказати. Він відчував її поруч. І подумки дякував своїй рідній дівчинці за те, що пройшла з ним до кінця. Дякував і водночас хотів вибачитися, бо це він у всьому винен. Але він любить її, не може без неї. Саме це хотів Тис сказати своїй дружині.

Він тримав її долоні в своїх, попри холод води відчуваючи рідне тепло. Так, ніби завдяки цьому доторку між Тисом і Марічкою пульсував струм любові. Голосно вдихнувши, Тис приготувався сказати те, що хотів сказати так давно, але все не знаходив для цього мужності й часу. Найпростіші слова, яких Марічка чекала від нього так довго. Тепер час настав. Тис сковтнув слину і намагався розгледіти перед собою рідні очі дружини. Зараз він їй скаже. Їй, найріднішій. Його небесній.

Вода піднялася настільки, що майже досягла кабелю, який постачав струм відсутнім лампочкам. Хвиля гойднулася, лизнула патрон — і розряд пройшов водою значно швидше за швидкість звуку: сухий електричний тріск до вух подружжя долинути не встиг. Вода вливалася й далі, але вже безшумно, оскільки труба опинилася нижче її рівня. У холодному тунелі запанувала тиша. Було чорно, яку труні. Тис із Марічкою плавали під водою. Їхні тіла набули невагомості. Їхні руки трималися разом, пальці залишилися переплетеними. А очі розплющеними. Наче вони назавжди вирішили дивитися одне на одного. Як того теплого жовтневого вечора цілу вічність тому, коли Тис уперше побачив Марічку у світлі ужгородських ліхтарів. Боже, якою ж прекрасною вона тоді була!

Ужгород-Чернівці-Ужгород,

2014-2015

Андрій Любка — рибалка, грішник, балканіст. Написав і переклав кілька книжок, об'їздив тридцять країн, але найбільше любить спати до обіду і заїдати пекучу сливовицю барбарисовим льодяником. Живе у всій Центральній Європі, та найчастіше заряджає свої ґаджети й пере речі в Ужгороді. Несудимий, неодружений, небагатодітний, одне слово — ледачий.

Авантюрний роман Любки карколомний і кумедний, сюжет захоплює, але уважного читача може здивувати інше: за пригодами вигаданих персонажів впізнаються реальні контрабандні схеми, що діють на українських кордонах. Бандити, людські органи, наркотики — все це описано настільки детально, що будь-який слідчий чи журналіст може у кримінальних справах і статтях цитувати цей роман цілими абзацами...

Святослав Померанцев,

Президент Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz

Звідки ти взяв, що нам хочеться, щоб відкрили кордони? Повір, священики правитимуть служби в храмах, молячись, щоб не дай Боже не скасували кордони. Бо якщо їх знімуть, то зникне й сенс контрабанди, а ми всі тут з голоду повиздихаємо. Нам потрібні кордони і, якщо буде треба, то я за свої гроші збудую бодай кілометр кордону і сам його пильнуватиму!

Золтан Барток,

міський голова Ведмедева