Андрей Любка - Любка Андрій. Карбід

Уляна Дмитрівна Крук прокинулася дещо пізніше й у прекрасному гуморі. Сходила в душ, розслаблено вийшла звідти в м'якому халаті й чудернацьки зав'язаному рушнику на голові, приготувала собі каву й тост із персиковим джемом. Сьогодні мав бути день її відпочинку. Крім уже згаданої наради о 16-ій, важливих справ у жінки не було. Тому Дияволиця вирішила зробити собі низку приємностей — сходити на депіляцію, манікюр, трішки припектися в солярії, щоб завтра виглядати засмаглою, немов вона, як і більшість ведмедівців, кожні літні вихідні проводила на Тисі, а на вечір замовити масажиста з комплексом спа-послуг. Все для душі й задоволення тіла. Завтра вона ніде не виступає, ні в чому не задіяна. Хоча і дала найбільше грошей, та навідріз відмовилася навіть стояти на сцені під час запуску фонтана. Не хотіла світитися, тому прийде і під час урочистостей стоятиме серед натовпу, а заразом і помоніторить громадську думку. Сірий кардинал і головний інвестор і цього разу залишиться в затінку. Так завжди безпечніше.

Мабуть, найбільше сподівань на відкриття фонтана покладали брати Ляхи. Усе місто знало, що саме вони майже місяць займалися будівництвом на площі Миру, тож місце на почесній сцені братам забезпечено. Це буде перший в житті їхній вихід на публіку. Коли цілий Ведмедів аплодуватиме й дякуватиме братам. Тому перебували в піднесеному настрої. На завтрашні урочистості запросили всю родину, прагнули насолодитися своєю хвилинкою слави максимально. Сьогодні ж планували сходити на базар, купити собі нові костюми й сорочки, відвідати перукаря, а потім заскочити до знайомого фотографа, який два роки тому працював на весіллі Йосипа, домовитися з ним про зйомку відкриття Фонтана Єдності для сімейного архіву. Для них ця урочистіть стала чи не важливішою за сам запуск тунелю. Шанс здобути авторитет у місті. А потім треба з'їздити в Мукачево, забрати з будівельного гіпермаркету замовлене коліно для труби. Бо виявилося, що закуплене раніше — замале. Тобто точнісінько таке саме в діаметрі, як труба. А мало ж бути ледь ширше, щоб на ту трубу його надягнути. Отож, треба привезти нове коліно і примоцувати його увечері на труби. Ну, і купити там же лампочки, бо кабель у тунелі прокладено, навіть патрони вмонтовано, а самих лампочок ще нема. Ці два штрихи — і тоді нарешті все, картина готова.

Солодко хропів у цей час лише Ікар. Але мав на це абсолютне право: вклався спати приблизно тоді ж, коли мер щойно прокидався. Минулого вечора він займався господарськими справами, шукав Тиса, а потім поїхав до Міклоша Свища, знаменитого Рибалки. Саме його вирішили попросити запустити механізм фонтана, адже всі компаньйони в цей момент хотіли перебувати нагорі, на сцені. Рибалка мав відкрутити кран і в потрібний момент натиснути кнопку мотора. Тож Ікар поїхав до Свища, домовився, а вже коли повертався, задзвонив водій одного з його автобусів: проблеми на кордоні, митники вимагають нових документів на товар, інакше кажучи, просять більшого хабаря. Довелося заскочити й на митницю, де в сварках і спробах взаємовигідно домовитися він провів усю ніч. Повертаючись додому о п'ятій ранку, заїхав ще в кафе «Дунай». Там, у підвалі, й розташовувався кран, який пускав воду з міського водогону у фонтан. Увечері перед пуском туди мав прийти Рибалка — перевірити все й підготуватися.

Треба було до цього часу замаскувати великий люк, що відділяв сам тунель від підвалу. Люк цей нагадував величезну кришку зі стерном замість ручки, такі часто показували в американських фільмах про пограбування підземних кімнат банків. Компаньйони знайшли його тут-таки, у підвалі, який за часів імперії ведмедів був бомбосховищем. Наглухо зачинивши люк, Ікар пересунув до нього дві старі шафи, таким чином заховавши вхід до тунелю від очей Свища. Повернувшись додому, чоловік втомлено впав у ліжко. Засинаючи, згадав про Тиса, якого так і не вдалося впіймати напередодні увечері. Ну нічого, зловлять цього п'яничку вже після відкриття фонтана.

Ніхто з компаньйонів не занепокоївся відсутністю вчителя, не знайшов у цьому нічого дивного й небезпечного. Це просто ще раз утвердило всіх у думці, що Тиса треба позбутися. Бо якщо він за два дні до відкриття тунелю міг напитися так, що навіть не прийшов на серйозну підсумкову нараду, а потім невідомо де вештався аж до ночі, то така людина точно не має права бути спільником, адже вона своєю недисциплінованістю загрожує всьому проектові.

А Тис тим часом радів і дякував Богу, що йому того ранку вдалося розминутися з Ікаром. Учитель із дружиною дісталися центра міста майже перед п'ятою ранку. Сторожко прошмигнули на задній двір кафе «Дунай», а потім ще хвилин десять борикалися з вікном, через яке вони мали потрапити в підвал. Тис спочатку закинув усередину їхні рюкзаки, потім заліз сам, а от із Марічкою вийшла невеличка затримка: вона ледь не застрягла в рамі вікна. Щойно подружжя опинилося нарешті в підвалі, задній дворик кафе освітили фари автомобіля. Смертельно налякавшись, Тис вхопив рюкзаки й побіг до тунелю, а за ним і Марічка. Здавалося, переслідувач дихає їм у потилицю, бо вони чули, як голосно клацнув замок у дверях до підвалу. Тисові не залишалося нічого іншого, як потягнути Марічку за собою в тунель, де одразу ж на початку, за першими вагонетками, вони злякано й сховалися.