Юрій Дольд-Михайлик - У чорних лицарів

Спираючись об стіну, Григорій зробив кілька кроків у бік койки і впав на неї, наче сніп.

Мов з далечезного далека до нього долинули чиїсь кроки, потім здалося, що хтось над ним схиляється. Григорій спробував розплющити очі, щоб перевірити - дійсність це чи сон, але розплющити повік не міг, як не силкувався. Вони немов налилися важким свинцем. А потім і це бажання зникло. Він взагалі більше нічого не хотів і не відчував...

Берта була в захопленні від Севільї. Власне, не так від самого міста, з яким вона ще не встигла обізнатися, як від своєї нової оселі. Подумати тільки! Замість шаблонної берлінської квартири, в її розпорядженні цілий будиночок з патіо, тобто внутрішнім двориком посередині, де серед вічнозелених дерев і пишних квітів безугавно дзюркотить фонтан, наповнюючи кришталево чистою водою невеличкий, обкладений мармуровими плитами басейн.

- Наш маленький Едем! - сказав Іозеф, вивівши її в день приїзду на тінисту веранду. Вона огинала будинок з усіх боків, замикаючи патіо стрункою колонадою.

- О! - тільки й могла скрикнути Берта, не в силі висловити всю силу почуттів, які її охопили.

- Мусиш подякувати за це чудо маврам, стиль яких У Севільї зберігся до наших часів. Місцеві жителі Дуже полюбляють патіо і навіть нові будинки споруджують на кшталт старовинних мавританських.

- І всі з фонтанами? -насторожилася Берта, яка призвичаїлась до думки, що вона володіє чимось виключним.

- Здебільшого, - посміхнувся Іозеф.- Та хай тебе, люба, це не смутить. Не всі з них діють. Уяви собі, значну частину фонтанів постачають водою з акведука, спорудженого ще за часів Юлія Цезаря, коли Севілья була римською колонією.

- Боже, яка старовина!

- О, в Севільї ти надивишся на неї досхочу! Буде чим похизуватися перед заздрісною Гретою Ейслер, яка вважає, що я завіз тебе мало не в заслання. Один музей чого вартий. Недурне іспанці кажуть: "Хто не був у Севільї, той не бачив нічого".

- Я бачу, ти став справжнім іспанцем, Зефі!

- Довелося. Не знаючи досконало мови, я б нічого не встиг зробити.

- О, ця твоя робота! Я, мабуть, ніколи не призвичаюсь, що мушу зватись тут фрау Нунке! До речі, як же буде з листуванням? Не можу ж я написати рідним і знайомим...

- Листи надходитимуть на іншу адресу. Не турбуйся, я про все подбав.

- Все-таки я хотіла, щоб ти мені пояснив, чому твоя фірма...

- Таємниці експорту і імпорту, моя люба! Є випадки, коли доводиться діяти через підставних осіб. І не суши собі цим своєї гарненької голівки. У неї і так буде багато клопоту: треба умеблювати наш дім так, як це личить багатому комерсантові, подбати про твої туалети. Мої обов'язки вимагають того, щоб я зустрічався з широким колом людей. Нам доведеться виїздити в світ, приймати у себе... Ти задоволена?

Берта притиснулась головою до плеча чоловіка.

- Хіба ти не скучив за мною, Зефі? Хіба тобі не хочеться деякий час пожити лише вдвох? Пам'ятаєш, як тоді, під час шлюбної подорожі?

У пам'яті Іозефа Нунке спливла поїздка по Італії. У них було обмаль грошей, і вони мусили зупинятися в другорозрядних готелях, де завжди гостро тхнуло кухнею, де вмиватися доводилося з фаянсової миски, а простирадла мінялися раз у два тижні. Берта була дуже милою і вдавала, що то її аж ніяк не обходить, та він, Іозеф, нестерпно страждав від почуття повсякчасного приниження, яке виникало кожного разу, коли доводилось відмовляти собі у вигодах чи невинних розвагах. Саме тоді, в Італії, він дав собі слово будь-що вибитися в люди, скориставшись для цього з першої ж нагоди. Спадкоємець юнкерського збіднілого роду, він по приїзді додому з настирливою упертістю почав відновлювати давні родинні зв'язки і незабаром став завсідником кількох невеличких салонів, де збиралися переважно військові, близькі до колоурядового оточення, які марили про реванш після ганебної поразки у війні чотирнадцятого року. Молодий енергійний офіцер привернув увагу до себе тим, що закликав уже зараз готуватися до такого реваншу, його помітили. І невдовзі одна впливова особа однієї впливової установи запропонувала йому місце, солідний оклад і спеціальні преміальні за виконання особливо делікатних доручень. Одним з них і було тривале відрядження до Севільї - великого портового міста з артилерійським, авіаційним, збройовим і патронним заводами. Так з'явився "комерсант" Іозеф Нунке - людина багата, світська, любязна, яку залюбки приймали в місцевому товаристві.