Юрій Дольд-Михайлик - У чорних лицарів

- Виходить, у моєму розпорядженні година і дванадцять хвилин. Для смертника година і на додаток дванадцять хвилин - то ж ціла вічність. Або єдина мить. Як хто сприймає...

- Повірте, ця газета з повідомленням пекла мені руки!

- Не часто доводиться читати повідомлення про власну смерть. Не скажу, щоб це було приємним, але... не позбавлено інтересу. До речі, вам не відомо, чого вони так зі мною поквапились?

- Ваша страта має стати пересторогою для інших. Війна всім остогидла, всі мріють про мир і відпочинок. Спроба поставити на чолі загонів, що перекидаються в Західну Україну, досвідчених військових керівників - зазнає провалу. Ваш приклад має настрахати інших: на страті, я чув, будуть присутні всі ті, хто ще вагається.

- Наочна, так би мовити, агітація? Ну й ну! Не дуже розбірливі в засобах молодчики з союзницького командування!

- Цілком з вами згодний. Саме тому я так охоче погодився виконати прохання гер Кронне.

- Шкода, що він тоді поспішив піти з кафе. Якби не це...

- О, він так себе картає!

- Перекажіть йому: страшно не мертвих, а живих, що дивляться в обличчя. Оскільки я незабаром зійду зі сцени...

- Ви мужня людина, гер Гольдрінг!

- Єдина розкіш, яку я можу собі ще дозволити. Хоч, судячи з інформації, я вмер як боягуз.

- Ваші друзі дізнаються, що це не так.

- Буду вдячний. А тепер...- Григорій підвівся, даючи зрозуміти, що хоче лишитися сам.

Лікар нервово засовався на стільці.

- Одну хвилинку!.. Гер Кронне хотів... і я сам, як людина гуманної професії... стривайте, де ж я її подів?.. Ага, ось вона, маєте! - Між пальцями лікаря, мінячись перламутровим світлом, блиснула маленька ампула.- Досить її проковтнути, і ви заснете тихо і безболісно.

- Щоб ніколи не проснутися?

- Так!

Григорій взяв ампулку і відчув на ній тепло пальців, які щойно її тримали.

"Невже в мене такі холодні руки?"-майнула думка.

- Цікаво! - згорнувши руку човником, Григорій замислено перекочував ампулку на долоні.- В такій маленькій оболонці міститься так багато: тихий безболісний сон, небуття, що триватиме вічно. А якщо глянути ширше, то і більше. Гейне казав, ніби кожна людина - то всесвіт, який з нею народжується і з нею помирає. Що під кожним надгроб'ям поховано всю історію людства. Не пам'ятаєте, звідки це?

- О, у даній ситуації... у даний момент... коли в думках такий розбрат... Дуже прошу вас, обережно з ампулою! Вона може впасти, кудись закотитися і тоді...

Посміхнувшись, Григорій рішучим жестом простягнув ампулу лікареві.

- Щоб вас не турбувало, візьміть!

- Тобто?

- Я однаково нею не скористаюся. Відпущений мені час я волію прожити сповна і зустріти смерть, як личить чоловікові.

- Саме цього Кронне і боявся! Що ж до мене, то я не розумію вас, просто не розумію...

- Кожен по-своєму живе і по-своєму вмирає.

- У вас міцні нерви. А мої, признатися...- у розгубленому сум'ятті лікар почав мацати кишені, нарешті витягнув портсигар і тремтячими пальцями припалив сигарету.- Даруйте, що без дозволу, дві-три затяжки мене заспокоять... Пробачте, зовсім не подумав, ви ж, мабуть, давно не курили. На жаль, лишилася лише одна. Будь ласка! Ах так, і сірники!

- От за це велике спасибі! - ніздрі Григорія жадібно втягували запах тютюнового диму, і він ледве втримався від бажання припалити зараз-таки.- 3 вашого дозволу сірники залишу в себе для останнього кейфування.

- Звичайно, звичайно...- поспішно підвівшись, лікар вклонився.- Не буду вам більше заважати. Моє вшанування, гер Гольдрінг.

- І моє також. Раджу вам змінити місце роботи. З вашими гуманними поглядами...

- Так, так, це не для мене, аж ніяк не для мене...- лікар зробив вигляд, що не розуміє всієї дошкульності останньої репліки того, кого він вважав за Гольдрінга.

...Затиснувши сигарету між пальцями, Григорій підійшов до вікна. Передранкова імла світанку все яснішала, і тепер добре було видно чотирикутне тюремне подвір'я. На ньому для такої ранньої пори було незвично людно. Сновигали солдати в формі окупаційних військ, бігаючи від однієї купки полонених до іншої, і, очевидно запрошуючи їх вишикуватися, два офіцери нетерпляче кидали якісь накази, а потім поверталися до перерваної розмови, мабуть, дуже веселої, далекої від того, до чого тут готувалися, бо час від часу вони заходились реготом.

"Ще кілька хвилин, і прийдуть по мене, - подумав Григорій.- Не дадуть, чорт забирай, і запалити..."

Чиркнувши сірника, він припалив сигарету і з насолодою затягнувся. Але тютюн сьогодні чомусь не смакував. Можливо, через те, що довго не палив, та ще закурив після такої перерви натщесерце. Звичайно, через те. Он і в голові наморочиться, а руки і ноги враз обважніли. Просто дерев'яніють, та й годі. І в очах темніє...