Юрій Дольд-Михайлик - У чорних лицарів

- Я вже зараз вмираю від цікавості! Куди ж ми сьогодні помандруємо?

- На правий берег Гвадалквівіру, у передмістя Тріану.

- У Тріану?-Нунке, присутній при цій розмові, високо звів брови.- А я вже збирався пристати до вашої компанії!

- Ви бачите з цього берега лише димарі її фабрик і заводів. А я покажу зовсім інше: своєрідну державу в державі, володіння гітанос. Навіть нас, севільців, що так люблять барвисті вбрання і прикраси, все тут вражає насиченістю барв, кольорів і відтінків, до болю в очах строкатих, часом неймовірних і, проте, привабливих. Про туристів я вже не кажу...

- Гітанос? Тобто цигани? Але ж вони кочівники, - здивувався Нунке.- Я не уявляю їх без халабуди, нап'ятої над возом.

- У південній Іспанії і зокрема в Севільї частина циган осіла на постійне життя, їх силкувалися залучити до роботи на фабриках і заводах, тому й дозволили оселитися в Тріані, але з того нічого не вийшло. Вони тримаються відокремлено, через це й зберегли свою самобутність у всій її незайманості. Численні циганські сім'ї складають фактично один великий рід, в якому так переплутались родинні відносини, що тільки найстаріші з старих пам'ятають, кому і хто доводиться братом утретє чи сестрою вчетверте. Що ж до таких, сказати б, родинних зв'язків, як сват, тітка чи дядько вп'яте, то тут сам чорт ногу зламає, коли схоче встановити, як хто кому доводиться... Своєрідний, цілком своєрідний світ!

- Ви кажете, цигани не працюють, з чого ж вони тоді живуть?-запитала Берта.

- Як і предки їх, кочівники, з того, "що бог послав":- торгують кіньми, худобою, власного виробу мідними каструлями, виготовляють чудові примхливо оздоблені ножі, скуповують і перепродують ношений одяг... Жінки ворожать на картах, зорях і таємничих коренях тільки їм відомих рослин. Молодь розважає туристів танцями і співами циганських пісень. Надривні, гостро сюжетні, або веселі й запальні - вони не можуть лишити слухачів байдужими... Свою частку у загальний казан вносять і дітлахи - десь щось потягнуть, десь щось випросять. Взагалі їх кількість не піддається будь-якому облікові. Вони нишпорять усюди. Де вони були цілий день, що робили, навіть чим харчувалися - не скаже вам і найдбайливіша циганська мати. Втім, ви самі все побачите.

Берта, як завжди, радо пристала на пропозицію дона Еміліо. Після деякого вагання вирішив ознайомитись з життям гітанос і Нунке.

- Тільки з умовою: на зворотному шляху ви завезете мене до гавані Таблада. У мене там ділове побачення, - попередив він.

На той берег дісталися на старенькому "форді" лікаря, але в той куточок передмістя, де мешкали гітанос, вирішили йти пішки, бо, по суті, тут важко було й проїхати: частина Тріани, де жили цигани, скидалась на великий східний базар, на якому все вирувало, рухалося, мінилося. Це пояснювалось тим, що мешканці цих кварталів, хоч і були так-сяк забезпечені житлом, та користувалися ним лише у велику негоду. А оскільки негода в Севільї була явищем рідкісним, то все життя гітанос проходило на подвір'ях, вулицях і майданах. Кімнати ж чи навіть квартири використовувались лише як склади для всіляких речей, призначених на продаж, і насамперед тих, які потрапили до котрогось з циган не зовсім легальним шляхом. Поліція час від часу, після чергової крадіжки в місті, робила спроби їх проревізувати. Та після того, як у двох поліцаїв, що робили обшук, під час акції зникли гаманці, а кобури пістолетів лишилися порожніми, запал охоронців порядку охолов. Сюди не потикались навіть тоді, коли в когось з місцевих жителів зникав кінь.

І все ж, нехтуючи перспективою позбутися гаманця, годинника чи якоїсь прикраси, севільці досить часто відвідували цю найдальшу околицю передмістя. І не лише севільці - сюди приїздили навіть з найвіддаленіших населених пунктів Андалузії. Річ у тому, що тріанські ворожки уславились на всю південну Іспанію. Одні хотіли дізнатися про долю чоловіка чи сина, який у пошуках щастя подався до Америки і безслідно зник, інші - переконатися у вірності коханця чи коханки. Хворі - до знаменитих тріанських шептух, кожна з яких, не вагаючись, бралася за лікування навіть найтяжчих хвороб, будь то поширена на півдні Іспанії трахома чи сухоти.

Звиклі до появи чужих, цигани байдужим поглядом проводжали молоду сеньйору і двох її кавалерів. Лише серед жіночої частини населення поява незнайомців викликала деяке пожвавлення. Та, переконавшись, що сеньйора від ворожіння і ліків із сміхом відмовляється, і молоді ворожбитки, і старі шептухи взялись кожна за перервану справу. Дітлахи теж скоро відстали, одержавши пригорщу песет, зарані приготованих дон Еміліо. Можна було спокійно блукати вулицями, придивлятись і прислухатись.