Юрій Бедзик - Вогонь на вершині Комо

— Картина горя й злиднів, — похмуро констатував Самсонов, підходячи до Олеся, його глибоко вразила велична гордовита краса корабля, який так раптово з'явився посеред річки, і вся убогість отого галасливого людського мурашника на палубі.

Пабло щось кричав капітанові, висунувшись із свого маленького віконця. Капітан зустрічного корабля, жваво жестикулюючи, відповідав йому. Показував рукою на корму і повторював якесь дивне слово:

— Апіака! Апіака!

— Про що вони там перемовляються? — насторожився Самсонов.

Олесь потягнув його за рукав до капітанського містка.

— Ходімо ближче, — сказав занепокоєно. — Ходімо, вони говорять щось недобре.

Спинившись біля містка, Олесь, нарешті, вловив кілька слів із того, що вигукував невідомий капітан, і швидко став переказувати їх зміст Самсонову:

— Говорить, що вище по річці з'явились люди апіака. Це, мабуть, якесь дикунське плем'я. Багато поліції і солдат. Обшукували корабель. Забрали двох пасажирів…

Самсонов розкрив рота, щоб про щось запитати хлопця, але Олесь нетерпляче махнув рукою:

— Мовчіть! Мовчіть! Ось він говорить знову. Так, так… З'явились загони доктора… розумієте, з'явились якісь загони… Поліція когось шукає…

Над пароплавом здійнялася біла хмарка диму, гучний верескливий звук різонув передвечірню тишу. Ожили лопаті. Заграли пінні буруни. Корабель зрушив з місця. Біле громаддя попливло перед Олесевими очима. В шумі його лопатей Олесь уловив щось застережливе й грізне.

— А хай йому! — пожвавішав раптом Самсонов. — Чого це ми з тобою, хлопче, раптом похнюпили носи? У капітанів свої клопоти, у нас свої.

Він жестом натренованого спортсмена розкинув широко руки, підняв їх угору й на мить задивився на небо.

— Ех, чуже небо, Олесику-Телесику, чужа земля!

— Матеріальний світ скрізь однаковий, — відповів тоном дорослої людини Олесь і цим раптовим висновком так розсмішив Самсонова, що той аж за боки взявся.

— Слухай, вчений муже, — схопив він хлопця за плечі. — Розкрий мені таємницю: де ти набрався премудрості? Може, вчився у древнього Авіценни? Чи твоїм учителем був наш славнозвісний Михайло Ломоносов? Ні, ні, ти не приховуй від нас правди. Ми повинні знати, з ким маємо справу. «Матеріальний світ скрізь однаковий», — з перебільшеною урочистістю повторив він Олесеву фразу і знову голосно засміявся.

— Де я вчився, Ілля Григорович, — не має значення. Зате я не такий хвалько, як ви. І не такий боягуз… Так, так, боягуз. Ви тільки вмієте глузувати з мене…

Тоді Самсонов ухопив хлопця за плечі й рвучким рухом обкрутив навколо себе.

— Аллю-лю! — закричав він весело. — Великий і премудрий Арістотелю, не гнівайся на свого вірного раба. Дивися, провидцю, дивися краще. Ти вже перестав бути людиною. Ти став сонцем мудрості, навколо якого обертається нікчемна планета темноти й забобонів. Не відштовхуй її від себе, о премудрий Архімеде! Не позбавляй її свого життєдайного світла!

Хитрувато-скорботне обличчя Самсонова, швидке бубоніння, ритуальні жести — все це так розсмішило Олеся, що він не втримався й голосно зареготав.

— От і все, сонце мого життя, Олесику-Телесику, — заговорив спокійніше, але все ще з нотками прихованого гумору Самсонов. — Я повідомлю професора, що науково-інтелектуальний потенціал експедиції збільшився на одну мудру голову. Згода?

— Згода, Ілля Григорович! — примирливо сказав Олесь.

В цю мить капітан Пабло, висунувшись із своєї рубки, гукнув до Самсонова й Олеся:

— Сеньйори! Ходіть-но сюди!

Вони піднялись по крутому трапові, й капітан, не знімаючи руки із стерна, сказав притишеним таємничим голосом:

— Даруйте, сеньйори, але я б не радив вам зчиняти такий галас перед заходом сонця. Не думайте, що старий Пабло забобонний дурень. Але краще бути обережним…

— Ми можемо нашкодити комусь своїм сміхом? — здивувався Олесь.

— Не треба спокушати долю, сеньйори, — промовив Пабло, ніби соромлячись свого застереження. — В сельві не заведено сміятись перед смерком. Індійці кажуть, що сміх дратує злого духа Курукіру. Чого тільки не буває в сельві! Краще пливти тихо, сеньйори!

Він із заклопотаним виглядом втупився в річкову далечінь. Самсонов поклав Олесеві на плече руку і задумливо сказав:

— Ходім, Телесику! Сеньйор Пабло має рацію. Не будемо спокушати долю. — І коли вони спустились на палубу, додав зовсім притишеним голосом: — І не будемо дратувати капітана. Зрештою, він непоганий чолов'яга.